Вечір крадеться неквапно і м'яко, мов кіт,
Мовчки збираючи крихти ще свіжого світу.
Час-жартівник виповзає в старий димохід,
Він переносить життя вже на іншу орбіту.
Ми розминулися в буднях, гірких, наче хрін.
Став суперечкою день, а минуле - то зірка.
Знов обіймати руками дві скиби колін,
Подихом легким втекти у відкриту кватирку.
То концентрований мед - найсолодші вуста.
Липкість червневої спеки зібрала у жменю
Вже недалекі, та все ж такі різні міста,
Погляд будинків-химер на асфальтній арені,
Довгі, такі, як життя, телефонні дроти,
В них найдорожче - той голос у трубці-футлярі
Тільки б почути крізь тишу - то всеж таки ти.
Небо розвісило зорі - немов окуляри,
Щоб ми побачили істину десь угорі.
Дай мені руку. Хмілію від щирості літа!
Очі землі - то прозорі німі ліхтарі,
Збудять мене, будуть світлом до ранку поїти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134609
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.06.2009
автор: Волошина Катерина