Хтось відчув її творцем,
Хтось – тваринкою принишклою,
А моя душа – це вишенька,
Невеличке деревце.
Може – дичка, може –ні,
Із чеснотами та вадами…
Та тебе ж, мій любий, радує
Цвіт рожевий осяйний.
Дещо є на цій землі,
Що душа співа піднесено:
То святково, рясно, весело
Достига солодкий плід.
Та навідмаш б’є життя,
Мрії-пташки розлітаються,
Сиве листя осипається
З почорнілого віття.
Прагну, дихаю, люблю –
Не похилена, не скорена,
Від верхів’я і до коренів
Скута льодом без жалю.
І ввижається мені:
Невідчутно, тихо падає
Чи - терпінням, чи то - згадкою -
Білий, білий, білий сніг...
23.07.08
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131360
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2009
автор: Кузя Пруткова