Слід минулого

Залишився  лише  глибокий  слід.
Відбиток  нечіткий  минулих  літ.
Рікою  день  за  днем  пливе,
Біль,  що  приховано,  нікуди  не  мине.
Бо  так  воно,  інакше  вже  не  може  бути,
І  не  дано  мені  забути...
І  стіни  темної  кімнати
Мене  примушують  згадати
Тебе,  і  все,  що  вже  було.
Так,  ніби  це  не  зламане  крило,
А  у  нове  життя  квиток.
Насправді,  памяті-отрути  ще  один  ковток.
Яка  матерія  –  душа?
І  сильна  і  беззахисна  водночас.
А  я  Тобі  ще  раз  посеред  ночі
Пишу,  і  обіцяю  більше  не  писати.
А  потім  знову  букви  на  папір...
Я  не  від  щастя  так  пишу,  повір!
Не  віднайшла  я  рідної  душі,
І  спогади  зігріють  у  житті,
Як  зараз  жар  проймає  все  нутро,
А  що  робити,  щоб  полегшення  прийшло?
І  Ти  мовчиш...  І  відповіддю  тиша...
Горіха  листя  вітер  за  вікном  колише,
Як  я  колишу  сина,  я  знаю
Пізня  вже  година...
А  сну  мені  нема...  Пишу    Тобі...
Я  знаю  пише  і  вона...
А  скільки  ж  нас  до  Тебе  пише?
Та  відповіддю  –  тиша.
В  цій  німоті  нічній  лягла  на  душу  туга.
І  не  втечу  і  порятунку  вже  нема,
Немає  друга...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131151
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.05.2009
автор: Mariana