Залишився лише глибокий слід.
Відбиток нечіткий минулих літ.
Рікою день за днем пливе,
Біль, що приховано, нікуди не мине.
Бо так воно, інакше вже не може бути,
І не дано мені забути...
І стіни темної кімнати
Мене примушують згадати
Тебе, і все, що вже було.
Так, ніби це не зламане крило,
А у нове життя квиток.
Насправді, памяті-отрути ще один ковток.
Яка матерія – душа?
І сильна і беззахисна водночас.
А я Тобі ще раз посеред ночі
Пишу, і обіцяю більше не писати.
А потім знову букви на папір...
Я не від щастя так пишу, повір!
Не віднайшла я рідної душі,
І спогади зігріють у житті,
Як зараз жар проймає все нутро,
А що робити, щоб полегшення прийшло?
І Ти мовчиш... І відповіддю тиша...
Горіха листя вітер за вікном колише,
Як я колишу сина, я знаю
Пізня вже година...
А сну мені нема... Пишу Тобі...
Я знаю пише і вона...
А скільки ж нас до Тебе пише?
Та відповіддю – тиша.
В цій німоті нічній лягла на душу туга.
І не втечу і порятунку вже нема,
Немає друга...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131151
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.05.2009
автор: Mariana