Де мій спокій, де шанс на моє слово останнє?
Я здіймаю бурю і втішаю себе сам я!
Не зі мною та, яка б зі мною мала бути...
Я лиш мрію, як на вухо дихатимеш тут ти.
Це не варто бачити, я сам цього соромлюсь,
І, тим паче, погляд твій, як той Південний полюс:
Сповнені льодяників і льоду твої мрії,
Крига затамує серце, погляд надто мілко риє.
Ти не відчуваєш те, що я читаю вголос,
Не помітиш, хто штовхнув писати гарну повість,
Не впізниєш риси, які ти з дитинства маєш...
Ось твоя байдужість! Нею ти мене караєш!
Був на краю прірви, і не хочу повертатись:
Там чечіткою лунає тупотіння ратиць.
Ладен запальничкою топити твою кригу,
Сподіваючись на поступову, а проте відлигу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130796
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2009
автор: Chuma.voz