Свище неголосно арії,
блиском та шумом сп’яніла,
тут на нічнім тротуарі
вільно, як птиця злетіла!
Пестує довгії кучері,
що так спадають к очам,
хоче розгледіти в вечорі
мотлох з життям пополам.
Ось посміхнулась знайомому
білим намистом зубів!
Ось, підморгнув невідомому,
кинула декілька слів.
Хтось там кивнув їй грайливо
і не подумав, - проте
разом сміється шумливо,
поруч, хвилюясь, веде.
Наче кристальне люстерко
їх відбиває вікно,
щось у відбитку померкло,
кинуло двох їх на дно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126322
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.04.2009
автор: Максименко Л.