Ти заставляєш думати про тебе,
Твої слова тримаються душі.
І знову серце рветься в небо...
Та це мабуть можливо лиш ввісні...
Що ти зробив зі мною, я не знаю,
Боюсь повірити в твої слова.
Здається, що важливе щось втрачаю,
Якщо не буду я з тобою чи твоя...
Вона його не чекала. Бачила, але не реагувала. А він просто прийшов і вкрав її свідомість...Вона боялась, а він терпів...вона сміялась, а він радів...вона плакала, а він її сльози беріг в долонях до останньої краплі..... так і зародилось то джерело, яке наповнило їх серця...
Розривалось серце на шматки,
бо не шукала вже свого.
і складались покірно рядки,
де підносила не його.
Він не надіявся на щось,
він просто жив її словами.
А потім серце понеслось,
він не зловив його руками.
Смиренно підкорявся світ,
до ніг їй зорі положив.
і тихо падав з неба сніг,
шепочучи, як він її любив....
P.S. я тебе пам’ятаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116234
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.02.2009
автор: Айстра