Апокаліпсис.
Стоїть в глибокім сумі і
жалобі,
Стара, убита горем
Матінка - Земля.
З її очей стікають
чорні сльози ,
Вона тримає на руках
останнє немовля ,
Кричить до Бога у розпуці
Мати:
"Врятуй хоч це дитя!
І на мої ти , Боже, зглянься
муки!"
Палає в полум'ї безжальному-
Земля.
Стікаються по ній потоки
крові,
І град камінний сиплеться
з небес ...
І всі святі здіймають
в гору руки -
Благають за людський
за грішний світ.
Та голос з неба ,мов
удари грому:
"Не буде їм спасіння
вже нікому!
Бо рід людський
безмежно завинив -
Себе він сам на страту
засудив.
А ти не плач чарівная
плането!
Тебе я возвеличу до небес,
І оновлю , і щедро обдарую
І одягну у ризу дорогую ,
Віддам в обійми
праведних людей ...
Олена Сергієнко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115678
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.02.2009
автор: Сергієнко