Таке звичайне життя-17. 9-та школа
* * *
Тоня Пащенко готовилась в Германию,
В ту, что ныне нет на карте – в ГДР,
Подтолкнув и одноклассников к скитанию,
Дав ровесникам заманчивый пример.
А ее никто не спрашивал желания:
Приказали папе – взял под козырек.
Раб приказа: безразлично – что Германия,
Что Монголия – он отбывает в срок.
У военных неожиданны каденции…
Левеншусик- друг потерянно грустит…
Тлня Пащенко жила у Резиденции…
Взгляд девчонки подозрительно блестит.
Для подростка перегрузки непосильные –
Бьют разлуки по сердцам и головам…
Подошла несмело к Лидии Васильевне
Попрощаться Тоня…
-- Вот… На память… Вам… --
Знак признательности: -- в бронзе композиция.
Видим: женщина и девочка – сюжет:
«Я и ты»…
Прощай, подружка яснолицая!
Потерялся, затоптался Тонин след.
Годы странствий наше детство затуманили,
За туманом даже школка не видна…
Где ты, Тоня? До сих пор еще в Германии?
Я в Америке, а Родина одна…
* * *
«Купили» другого синка –
З капустою нема ж левади.
До того ж i ущерть снiжка.
Борис бiлесенький, без вади.
-- Це, Владик, твiй молодший брат.
Найкращого тобi купили.... –
Вiн кинув оком – i назад,
До iграшок....
Обох любили...
В братiв багато спiльних рис –
Впадає це родиннiй клiцi.
На рiк й сiм мicяцiв Борис
Вiдстав вiд Владика у вiцi.
Лашкiвськi друзi помогли –
Прислали нянечку – Марiйку.
Вони з Марусею втекли
З колгоспу – бiльше нiж на «двiйку»
Нiхто колгоспне те буття
Не оцiнив. Хто мiг – втiкали.
Крiпацьке то було життя,
Гiрш, нiж за вражої навали.
Марiйка з нами прожила,
Як рiдна у родинi, поки
На нiжки Борю пiдняла.
Коли три виповнилось роки,
-- Що це?... А це чому? – дзвенiв...
У серцi – океан любовi…
Ми вiддали обох синiв
У дiтсадок круглодобовий.
У понедiлок вранцi їх
Туди вiдводили «на службу»,
В субботу ввечерi малих
Берем додому. Ми на дружбу
Братiв надiялись. Удвох
Їм буде легше. У середню
Зарахували їх обох
В садочку групу... Бредню
Турбот буденних опiр лiг
На всiх нас тягарем суворим –
I на дорослих й на малих.
Шкода малих... Та лиш бадьорим
Веселим голосом до них
Я промовляю в понедiлок,
Щоб здогадатися не мiг
З них жоден, як отих помилок
Тягар щоденно крає нам,
Менi й Сашковi-батьку серце.
Зате недiлi – лиш синам.
Цукерки й фрукти на скатерцi...
Улiтку їздили на Прут –
Купалися i загоряли.
В кiно ходмлм... Поруч тут
Центральний парк, де теж бували
Ми щонедiлi… Над усе
Чудовий наш театр любили.
З дитинства хлопчики оце
Живе мистецтво захопили
У душу – i на все життя...
Дивилися усi прем’єри,
Думки гострили й почуття
Для совiстi – не для кар’єри...
Завжди iз нами й чоловiк.
Зрiднившись з фотоаппаратом,
Вiн кожний крок наш, кожний миг
Знiмає... Боря з старшим братом
I я – у об’єктивi лиш.
Навколо всбди блiци й клаци...
Але ж було найцiкавiш,
Коли, як справжнiй папарацi,
У засiдцi сховавшись, вiн
Нас крадькома знiмав зненацька.
Про випадок такий один
Повiдаю... Доросла цяцька
Для нього – фотоаппарат...
Преамбула того сюжету --
Полiтосвiта. Влада – кат --
Волiє, щоби їй цю жертву
В знак благодiйностi принiс
Буквально кожний рiзним чином.
Промивку мозку мракобiс
Влаштовував: полiтгодинам
Повиннi i робiтники
I школяри вiддатись щиро
Щотижня. В мене – малюки.
I що? Дамоклова сокира
I надi мною. Тих занять
По понедiлкам оминути
I я не можу...
-- Щось порадь,
Сашко, як з тим нещастям бути? --
.—Я бачу вихiд лиш один:
Зануритись в полiт-кювету
Ще глибше. Замiсть тих годин –
Вступить до унiверситету
Марксизму-ленiнiзму. Є
Цiкавi в ньому факультети.
Той унiверситет дає
Освiту добру, бо предмети
Там тi ж, що їх звичайний вуз
Своїм студентам пропонує.
Там є iстфак… Вступив – i туз!
-- А сам? –
-- Й для мене не iснує
Альтернативи. Першим я
Пройду по цiй полiтстежинi,
А друга черга вже твоя!
-- Тодi час стартувати нинi! –
Два роки – i Сашко диплом
Одержав унiверситету.
А потiм я за тим добром
Вступила теж до факультету
Iсторiї… Провчилась рiк...
I зараз в розповiдi буде
Отой кульмiнацiйний миг...
Недiля. Всi на свiтi люди
Цей день цiкаво провести
Хотять у злагодi з ciм’єю,
У парку малюкiв пасти...
А я не впоралась з моєю
Турботою мiж iншiх справ.
I семiнар на факультетi
Мене наступним днем чекав.
А я нi бе нi ме в предметi –
Icторiї ВКП(б).
Хто з ким там воював на з’їздi,
Хто гiдним виказав себе
Закатуванню геть на мiсцi.
Недiлю мушу присвятить
Серйознiй самоподготовцi.
Недiлю ж треба присвятить
Малим – i в кожнiй тiй голiвцi,
Що прихилилися в цю мить
До мене, є нерозумiння.
Недiля – як її губить?
Я ж– в’язень строгого сумлiння.
I знаю, що повинна вчить...
Нерозумiння: що зi мною?
I той мовчить, i цей мовчить.
Непорiвнянною цiною
Сiм’я повинна заплатить
За вигоди полiтосвiти...
Малий тихесенько сидить
У мене на колiнах.... Дiти
Ще сподiваються на щось.
Малий сидить, а старший братик
Стоїть, окатий, наче Щорс,
I ciпає за мiй халатик.
Я:
-- Владику, не заважай!
Готуюся до семiнару... –
Вiн – трохи згодом –сiп:
Кiнчай,
Мовляв, вдивлятися в примару,
Коли чекають два сини.
I знову – сiп... Убiк конспекти!
-- Куди ж бо пiдем, пацани?
В кафе? Бо там смачнi аспекти?...
Вони вже знають те кафе
На розi Ольги i Шевченка.
Як гiсть з якогось Санта-Фе --
Одне таке – дитяче. Сценка:
Маленький столик i cтiльцi –
За столиком вони – експерти,
Морозив рiзних вже знавцi:
Бо розрiзняють всi аспекти,
Смачного – i дають наказ
Справжнiсiнькiй офiцiантцi.
Несуть – i їм вже не до нас.
Менi лиш залишились танцi
Навколо столика й рефрен:
-- Берить на ложечку потроху! –
Та кожен з хлопцiв – джентльмен.
Не завдають переполоху,
Неквапно, «ввiчливо» їдять,
Смакують, не ковтають швидко.
Сприймають мiй урок на «п’ять» --
I не хворiють i не бридко
На них дивитися... Менi
Дивитися на них приємно:
Такi собi малi пани –
Поводитись умiють чемно.
На них – шляхетностi печать,
На сяючих обличчях – врода...
По Кобилянськiй погулять –
Це особлива насолода.
Вони вже знають алфавiт
I можуть вивiски читнути.
До того ж там – «Дитячий свiт»,
Його не можна оминути.
Вони упевнено ведуть
У вiддiл iграшок...
-- Дивiться! –
Так: рейкова, мов справжня, путь,
Маленький поїзд...
-- Залiзниця! –
Той поїзд по пiдлoзi мчить.
Заведена ключем пружина –
Його двигун – i вiн бiжить –
I кожна на Землi дитина,
Та i дорослi, ясно, теж
Були б у захватi... Купуєм.
Книгарня... Радостi – без меж.
Розглядуемо, не марнуєм
Тут часу. П’ять берем книжок
I повертаємось додому.
I кожний крок для нас – урок.
Цiкавiсть подолає втому.
Яскравi ваблять малюкiв
Картинки й лiтери великi.
Розпiзнаєм звiрят, жукiв,
Казковi полюбляєм книги.
Ось рейки складенi у путь.
Сашко бере сталевий ключик.
Разiв iз десять повернуть –
I поїзд iз хлоп’ячих ручок
Втiк i кудись собi побiг
Пiд зойки й оплески малечi.
Навчають й розважають їх
Цiкавi й незвичайнi речi.
Вiдкрили кубики. Жука
Борис побачив на одному –
I задзижчав – «ж-ж»... Синка
Я заохочую. При цьому
Йому показую оту
«Жукату» лiтеру... А Владик
Її вже знає... Цю мету –
Читати – як єврейський цадик-
Мудрець -- бажаю досягти
Лиш поступово, без насилля.
I кубики допомогти,
Заповнюючи їх дозвiлля,
Чудово здатнi. Хлопчаки
Аж поки кубики складали,
Взяли тi букви у мозки,
В короткi їх слова зв’язали:
«Дiд», «баба», «мама», «тато», «дiм»,
А потiм в речення короткi...
Давалось чтиво легко їм...
Борис уже в чотири роки
Читав книжки для дошкiльнят.
Удвох «Мiстечко в табакерцi»
Cини осилили – вiват!
Назавжди книжка ця у серцi...
Ще Боря рахував до ста,
Вмiв додавати й вiднiмати –
Рiч для малого непроста...
-- Допоможи, будь ласка, брате! –
I Владик вчив, попомагав...
Наш перший завуч Коновалов
В мiскВНО комусь у око впав:
Йшла школа добре, без провалiв –
Беруть в директори його
В якусь – не нашу, iншу школу.
I Дмiтрiєва самого
Взяли -- i опустили долу
Натхненне те шкiльне життя,
Яке вони удвох тримали.
Це не велике вiдкриття:
Директор з завучем здiймали
Всi справи, настрiй догори
Сумлiнно, ентузiастично...
Ось, дочекалися пори,
Як все змiнилося критично.
Шкiльний очолив колектив
До справ байдуженький Нiкiтiн.
Єгоров тiльки б пив та й пив.
Вiн – завуч. Хоч нi пciв нi кицiн
Частенько не розглядне хвiст,
Якщо заллє горiлку в очi.
Єдиний завуч має хист:
У гостi йле завжди охоче
На день народження. Коли
I не запрошують – вiн рветься...
Згадаєш: «Чи ревуть воли...»
Єгоров у гостях нап’ється –
I потiм тим, хто пригощав
Дає у рокладi години...
Єфремов i мене вмовляв:
-- Адже бувають у родини
I свята. Запросiть мене... –
Завжди вiдповiдаю прямо –
Нехай хоч з школи прожене:
-- На нашiх святах тато, мама,
Синочки – й бiльш нiкого. В нас
Не п’ють, а дружньо розмовляють... –
Мене, як завжди, любить клас,
Батьки повагу проявляють.
Можливо б завуч i почав
За неслухнянiсть ображати –
На захист клас мiй дружно б став.
На це Єгоров мав зважати,
Iнакше б пнули самого.
Вiдносини тому в нас милi...
А ось Наталiна його
Запрошувала щонедiлi...
Всi знали, що i чоловiк
Її дивився часом п’яно...
-- Ще, завуче, по чарцi?... Iк... –
-- Гостиннi дуже ви, Тетяно
Свiт Олександрiвно... За вас! –
-- То ви дасте менi години?... –
-- Дам! Буде ваш десятий клас! –
Тверезим не бував i днини.
Так сильно полюбляв бухать!
В очах – туман i нiс як слива...
Характеристики писать
На нас – його прерогатива.
На перший погляд вiн мене
Не зачiпає. Дядько ввiчлив
I пальцi вiялом не гне,
Неначе навiть доброзичлив.
Характеристики писав
На мене щоквартально добрi,
Їх у мiськВНО пересилав.
Та очi в нього як у кобри.
Зiницi – жала. Вiн чекав
Хвилини слушної – i вколить...
Ось завуч запропонував
Менi i драмгурток очолить –
-- Вам сiмдесят i п’ять дадуть
Карбованцiв за цю работу... –
А в мене артистична суть,
До гри не втратила охоту.
«Червоний галстук» -- п’єса є.
Я оголошую початок.
На оголошення моє
З’явились хлопцi, а дiвчаток –
Жiночi ролi в п‘єсi грать –
Ми з двадцять третьої позвали,
У нашу театральну рать –
I почали! Не вiдбували,
Як кажуть, номер – я й вони
На репетицiї охоче
Приходили... Минали днi...
Та передвiдчуття пророче
Якусь тривогу в серце зве...
I мiсяць пролетiв. Доплату
Одержала... Все ж душу рве
Присутнiсть явна аромату
Пiдстави, зради... Пролетiв
Iще один натхненний мiсяць.
I кожен, хто робив, хотiв
Одержати зарплату... Витязь
Гри справедливої, дивлюсь –
Нема за драмгурток доплати.
Повинен бути значний «плюс» --
Є «мiнус»: мусила вiддати
I за минулий мiсяць дань.
Єфремов взяв собi тi грошi
За драмгурток – нахаба, п’янь!
Я так i знала: був хороший
Недовго. Виявилась суть.
Я галасу не пiднiмала,
Бо не боєць – у каламуть
Лихої сварки не втручала
Всю школу, вiдступила... Я
Зробила вигляд, що нiчого
Не трапилося... Нiчия
У цiй халепi допомога
Той присмак зради не могла б
Усунути, вiдсторонити.
Огидно, наче їла жаб...
I я вже знала, що робити.
Грицько i Женя... Тiльки цi
Надiйнi й вiрнi взнали друзi
Мiй план... На щастя Чернiвцi –
Велике мiсто. Цiй подрузi
I другу, щоб не ображать,
Розповiла i про причину
I намiр вiд бiди бiжать...
Втiм рiк навчальний чин по чину
Я завершила. I була
Подiєю вистава наша.
I я заяву подала в
В мiськВНО – бо виповнилась чаша –
В дев’яту школу перейшла,
Що бlля унiверситету.
А вчителька, що там була –
У двадцять шосту... Естафету
Перейняли вона i я.
Вона зi мною помiнялась –
Сюрприз для актуарiя.
Вся двадцять шоста дивувалась:
Мовляв. все добре в неї йшло –
Батьки i дiти всi любили.
Якесь iз нею сталось зло? –
Мою подругу теребили.
Вона розповiла менi.
Ми з нею дружбу не ламали.
Поблизу жили. Вiльнi днi
I свята разом проводжали...
Вiд Сталiна, де я жила,
Дев’ята школа далеченько.
Я навпростець дворами йшла
Спортивним кроком так швиденько,
Як вистачало тiльки сил.
Доходила хвилин за двадцять.
За вчительский сiдала стiл...
День, другий, щоб адаптуваться –
I я у школi вже своя...
Директором – Адам Iльчишин.
Його сiм рокiв знаю я.
Ми спогадами серце тiшим,
Як працювали в облВНО.
Я – секретаркою у кадрах,
А вiн iнспектором... Воно
Й допомогло...Iнакше – злам, крах.
Здружив нас творчий ланцюжок,
Суспiльна праця повз утому:
Вiн був партiйний ватажок,
Я – активiстка мiсцевкому.
Вiн мовник й математик сам.
I з Парахонським кiлька рокiв
В сусiдствi працював Адам
Свiт Александрович. Урокiв
Тодi вiн учням не давав.
Лиш теми для фiнальних творiв
В десятих класах пiдбирав,
Диктантiв тексти, теми зборiв.
А Парахонський в той же час
Шукав для iспитiв задачi.
Це так тодi робилось в нас.
Обидва принциповi з вдачi.
У претендентiв на медаль
Вони перевiряли твори.
I, непiдкупнi наче сталь,
I, неприступнi наче гори,
Медалi назначали тим,
Хто заслуговував насправдi.
Та час прийшов i цим двоїм
Пiти вiд кабiнетних справ в тi,
Де школяри i вчителi,
Живi, не в статистичних звiтах.
Учитель, вчитель – сiль землi!
Потрiбний всiм як вдих i видих.
Директор школи – ватажок...
Пiшов директором в дев’яяту
Iльчишин, а його дружок
Пiшов на завуча посаду
В житлово-комунальний наш
Солiдний технiкум. В дев’яту
Принесла досвiду багаж.
Люблю оту роботу кляту...
В дев’ятiй почала дружить
З Руснак Полiною. Полiна
Свiт Олексiївна... Служить
Найвiдданiше. I родинa
Шкiльнa їй вдячна назавжди:
Чудова вчителька й подруга.
Був сенс менi прийти сюди,
Якщо добавила до круга
Надiйних друзiв i її...
Укр. мова i лiтература
В дев’ятiй, як i скрiзь, мої
Вона – рос.мови креатура.
Полiна близько нас жила
З сестрою... Червоноармiйська -
Спокiйна вулиця була
З базаром. Справдi, дуже близько...
А Лiда, Полiна сестра,
В бiб. технiкумi ще студентка...
Попереду iще пора,
Коли на вiршi не Шевченка,
А Вєнцимєрова вона
Звернула трепетно увагу –
I почалася мовчазна
Не схожа зовсiм на розвагу
Поета вахта. Ще сама
Вона не вiдає, якою
З душi поета i ума
Зiйшла могутньою рiкою
Поема про моє життя,
Якiй вона – першопричина.
Ще взнає... Точне вiдбиття
Моєї долi – трудна днина
В поета – сам її обрав...
-- Ну, що: додому?
-- Так, Полiно... –
-- Як, пiшки?
-- Пiшки! –
Ловим гав --
Йдемо додому вже повiльно,
Про все говоримо й само
Собою гарну Резидентську
Будову бачимо. Йдемо
Повз довгуУнiверситетьську,
Обвуглений стоїть каркас
Будови гарної... Руїна –
Колишня синагога... Нас
Принiчує ота картина.
Центральна... Через площу цю
Крокуємо на Кобилянську.
Вже вiд оксiду вуглецю
(За цiсаря) колишню Панську
Мiськрада захищає. Лиш
Тi авта, що в крамницю вироб
Привозять, а будь хто – облиш
Як генеруєш автовихлоп,
По Кобилянський пiшки йди!
Не можна на машинi мчати...
Крокуємо. Туди й сюди
В крамницi радi зазирати –
З грiшми – це насолода...
-- Глядь,
Купила знов книжки!
-- Купила,
Малятам щоб було читать.
-- То в них вже попереднiх сила! –
-- Привчили братикiв ковтать
Книжки, тепер що з цим поробиш?
-- Що ж, як навчилися читать...
-- Зайдiм до гастроному... --
Ловиш
Вiдраду: можемо купить
Чудовi, якiснi продукти –
Щоб їсти що було i пить –
Чай, каву...
-- Ах, ти, ох, ти, ух ти! –
Ковбаси, масло, хлiб, м’ясце....
Мicцевi овочi та фрукти –
На ринку – кожен знає це...
Несеш – не вiдчуваєш рук ти...
Дружу з Єгенiєю. Нас
I вчительська стезя з’єднала,
Жiноча спiльна доля й час.
Про Женю Буїну писала...
Директорствує чоловiк –
Єгенiї у дiтбудинку.
З «дев’ятики» поверни за рiг –
I дiтбудинок. А щербинку
У долi i життi сирiт
«Дев’ятка» згладжує – та школа,
Куди заходять до ворiт
Юрмою – i тодi довкола
Панує тиша й спокiй... Так,
Тi що ростуть у дiтбудинку
В яких у долi явний брак
Тепла i ласки, цю щербинку
Перекладають на мiщан...
-- Вiн з дiтбудинку! –
Це як жупел.
Мовляв. з них кожний – хулiган!
Куди ж дiтей? Гордiїв вузол...
А Буїнiв сiм’я жила
В ту добу на Орджонiкiдзе.
-- Вiтаю. Ось, з дiтьми прийшла! –
-- Ласкаво просимо! –
-- Чи кiт це
Пронявкав? Дiти, вас не чуть,
Вiтайте голосно, це друзi! –
Ну, у садочук, cливи ждуть –
Дозрiли першими в окрузi… --
I дiтлахи, як тi коти,
Облазять у садочку сливи...
-- Оцей рецепт чи знаєш ти?... –
I ось вже аромат дражливий
Iз кухнi нашої пливе...
Сашко тишком фотографує,
Покуштувать оце нове
Бажає. Аромат нервує.
Сiм’я у Женi чимала.
Готує дешево i гарно
Бажаю, щоби так могла
I я. Я вчуся – i не марно.
З Грицьком стрiчаємось тепер
На конфернцiях лиш зрiдка.
Вiн обережний, як сапер.
Чекicти не шукають свiдка –
Сексотiв всюди через край
Й на бiйку з космополiтизмом,
Єврейський вчителю, зважай --
Кремлiвським, сталiнським фашизмом.
Шкiльний тимчасом колектив
Пiднявся також на котурни.
Директор школи доручив
Вести гурток лiтературний.
-- Мета: знайомити дiтей
З новинами лiтератури,
Перетворити на людей
Духовних, вищої культури. –
Таку роботу я люблю --
В гуртку читати вiршi разом,
I я її не вiдхилю.
Лiтити – не лежати плазом.
Поети... Кожного життя
Багаттям крiзь iмлу свiтило.
Ось стiнгазета. В нiй стаття.
Як щиро дiвчинка хотiла
Свої натхненнi почуття
Найкраще виразити в словi!…
Поети... Крiзь усе життя
Ми несемо отi чудовi,
Чарiвнi пам’ятнi рядки...
Ми конкурси читцiв проводим,
Вчимо напам’ять залюбки
I переможцiв нагородим
Призами... А до рiзних свят
Лiтмонтажi завжди готуєм.
Батьки у захватi – вiват!
-- I керiвницi аплодуєм! –
Даю складнiшi завдання:
На рiзнi теми добирати
Творiння... Шоб не навмання,
Доводилося поринати
У творчiсть глибше -- i частiш
Шукати у бiблiотецi
Цiкавий, незвичайний вiрш.
В журнали заглядали, де цi
Творiння можна розшукать.
Надибали в одному п’єсу.
-- Бажаємо пiдготувать
Виставу. –
Море iнтересу...
Ми прочитали – перший крок
Тк п’єсу вголос...
-- Дуже гпрна! –
Розодiлили ролi... Шок!
Не я уже тоталiтарна –
Гурткiвцi. Рiшення таке:
В садку стрiчатись щонедiлi.
Бажання є в усiх палке...
Борис iз Владиком зрадiли,
Бо i для них, для дошкiльнят,
Є в п’єсi пiдходящi ролi.
Всi знають: краще за малят
Нi радощi нiхто нi болi,
Хоч i заслужений артист,
Не передасть i не зiграє/
До гри в дiтей безмежний хист
I гра малих нам серце крає.
Спочатку помагав суфлер.
А потiм всi слова завчили...
-- Не помиляйся вже, мон шер! –
Вже дiти у тiй п’єci жили...
У Борi ролька та була
В життi i перша i остання.
А Владика ще привела
Пiзнiше пристрасть театральна
У напiвпрофесiйний «ТРАМ»,
В якому молодь робiтнича
Себе шукала. Вiн i сам –
Бо доля до мистецтва кличе,
Як молодь робiтнича та
Грав залюбки у водевiлi
«Вiд серця нiжного бiда»
За Сологубом... Кудрi бiлi...
Вiн для молодших Владислав
Свiт Олександрович... Так cумно:
Бо вiн дорослим надто став...
Талановито i розумно.
Зiграли... Владикова роль --
Золотникова – i яскрава
Й дотепна. Справдi, вiн – король!
I Владику i «ТРАМ»’у – слава!
Я двiчi бачила оту,
Багаторiвневу виставу.
Чи вiдчувала гiркоту,
Що власну артистичну славу
Недоодержала в свiй час?
Забудьмо. Вже ростуть онуки.
Вони зiграють всi за нас
Незiгранi дiдами «штуки»...
З виставою гастролював
«ТРАМ»... Оплески -- високiй марцi.
В Тверi примiщення займав
Театр просторе в «Пролетарцi» --
В Тверi всi знають цей палац...
Та я захоплююсь, пробачте...
Що ж, перекреслимо абзац...
-- Жовтневе свято… I глядач те
Очiкує творiння вже. --
«Дев’ятка» у ажiотажi.
- Продемонструємо...
-- Невже?... –
Сквер... В театральнiм антуражi
Такого реквiзиту брак.
На сценi – клумба. Свiжi квiти
Ми закрiпили так i сяк.
Розсипали травичку дiти
По сценi…
-- Добре. Де ослiн?
Несiть його мерщiй на сцену.
Де другий? Третiй?...
-- Ось же вiн!
-- Гаразд. Всi по мiсцях! –
Антену
Душi настроїмо на старт! --
Ось на ослонi двi «бабусi» --
Гурткiвки в гримi…
I… вiват!
Вистава у сучаснiм дусi
Cподобалася вчителям,
Батькам, директору. Найбiльше –
Малим й великим школярам.
Cпiймав зiрчаний слави хмiль вже
I Борю з Владиком. Вони
Обидва грали як народнi
Артисти!
-- Кланяйтесь, сини! –
-- Ми кращими були сьогоднi! –
-- Для мами -- завжди кращi, ceр! –
У Всесвiтi i всiй окрузi... --
У хлопчикiв моїх тепер
Знайшлися мiж cусiдiв друзi.
Хто? Яша з Гришею. Вони
Точнiсiнько такого ж вiку,
Як нашi iз Сашком сини.
Ось у садок вiдкрили хвiртку –
I Боря з Владиком мерщiй
До друзiв з дому вибiгають.
Хто цар по ролi, хто Кощiй –
В казкових персонажiв грають...
В будинку номер тридцять шiсть
Живе сiм’я Грицька i Яшi.
Малим не пити б i не їcть –
Лиш гратися. Вони i нашi –
I влiтку в нашому садку,
Коли ряснi черешнi й сливи,
I взимку грати на снiжку
Чудово. Дiтлахи щасливi.
Збiгають з хати знов i знов,
Садок їх iнтересiв сфера.
А п’ятим в цей гурток вiйшов
Iще один сусiд – Валера,
Що старший Владика на рiк.
I те, як дiти виростали
Знiмав на фото чоловiк.
Днi, як лелеки вiдлiтали.
Черешнi квiтнуть навеснi,
А влiтку, ясно, достигають.
I зрозумiло i менi
I всiм, що хлопчики сягають
До них, звичайно, не з землi.
Я дозволяла на дерева
Заоазити -- i до iмли
Вони всi набивали чрева
Смачним. I маму пригощать
Черешнями не забували.
Пiзнiш – на сливах шелестять,
Коли i сливи дозрiвали.
Такий був незвичайний сорт:
Зеленi, але вже солодкi!
Цi сливи – начебто акорд
Прощальний дарять самородки
Фруктовi в нашому садку,
Сигналячи, що час до школи
Пiдходить старшому синку...
Лякати школою? Нiколи!
Росли хлоп’ята – i до них
В свiй час i домiно приходить
I шашки, шахи... Ось i миг,
Коли турбота – заохотить
Малих до школи. А у нас
Нема її за умовчанням.
Давно вже просяться у клас
I просто марять тим навчанням.
За нашим садом є стiна,
Оштукатурена й висока.
А що приховує вона? –
Цiкавиться малечi око.
Вони залазять на стiну.
За нею – фабрика цукерок.
Запропонуйте хоч одну! –
Таємна мрiя... Закапелок
Вже нецiкавий дiтлахам.
Цiкаво знати, що за муром.
Ось дерево. Його гiлкам --
Дать цим нестриманим натурам
Можливiсть вилiзти на мур.
Грицько i Боря там сидiли...
Я виконала звичний тур
З роботи...
-- Дiти, де ви?—
Вмiли
Ховатись в хатi i дворi.
Та схованки вже їхнi знаю...
Нема... Де дiти? Нагорi
На мурi. Чи я хлопцiв лаю?
Наказую iти униз.
А в них цукерочки у жменях.
Ласують...
-- Хто це Вам принiс?
-- Фабричний дядько – у кишенях... –
-- Кидай цукерочки менi –
Пiймала їх двома руками.
-- Грицько, кидай! –
Чи скаже: «Нi!»?
Теж кинув. Дерево з гiлками –
Як добрi сходи. Унизу
Я их вiдчистила вiд пилу.
Чи зобразити їм грозу?
Не буду! Втрималась насилу.
Лиш заказала залiзать
На мур...
-- Не можна так багато
Цукерок їсти. Пригощать
Твого i Гришиного брата
Ви ж не забудьте, Тарзани,
Коли повернуться зi школи.
На мур не лазьте пацани.
Полiзете iще?
-- Нiколи... –
Рiк двi п’ятiрки нic синку.
Яснiше: був п’ятдесят п’ятий.
Була проблема: у яку
Нам школу первiстка писати?
Поблизу чоловiча, та,
Де я навчала, двадцять шоста.
Ось двадцять третя, де мета –
Приблизити до Мови... Просто
Напроти: перейди проспект...
Якраз у цьому вся проблема.
Безпеки базовий аспект –
Незграбна транспортна система:
Трамваї i потiк машин.
Проспект малим не подолати.
-- В четверту школу пiде син! –
Рiшуче слово каже мати.
Чому в четверту? Бо вона
За рогом, перейти провулок –
Безпечнiше для пацана.
Ще не гудiла наче вулик,
Коли записувать синка
Пiшов туди поважний батько:
Зразкова школа та мiська –
Елiтна – i завжди багацько
Бажаючих своїх малят
В найкращу школу записати.
Та батька ж знають – буде лад.
З ним директриса розмовляти
З усiм решпектом почала.
(Решпект Сашковi -- наче графу).
Папери Владика взяля
I…теку сунула за шафу...
Пообiцяла: буде вчить
Синка заслужена Софiя
Андрiївна... I ось вже мчить
Цей вересень... Моя надiя
На Владика: не подведе –
Чудово справдилася. Хлопчик
В навчальних справах клас веде –
Вiдмiнно вчиться мiй горобчик.
Вже в вереснi взяла хлоп’ят
Наставниця Софiя Бабич,
Тих, що вже вмiють i хотять
Читати – чим iще привабиш? –
В бiблiотеку повела,
Врочисто в неї записала –
Немов у шляхту прийняла.
Синок вже й сам читав чимало,
Ну, а записаний в читцi,
Став читачем повномасштабним.
Дарма питать мене, чи цi
Прийоми вчительки я к зграбним
Вiдношу. Так, це й справдi клас
Досвiдченого педагога,
Що схвалення дiстав вiд нас,
Батькiв-колег... Комусь вiд Бога
Дається професiйний хист...
Софiя Бабич дуже вмiло
До душ малих будує мiст.
Яскраво i натхненно вчила.
Дicтався «Ключик золотий»
В той перший день в бiблiотецi
Cиночку. Матiнко, радiй:
Синок читає радо... Де цi
Наївнi i cвятi часи...
Сашко зробив синочку парту,
Й поличку, де тримати всi
Пiдручники в порядку варто
I зошити... Синок дiстав
Своє робоче перше мiсце.
I прикладом чудовим став
Для Борi… Радо нiс це
Призначення серйозний брат.
Вiн готувався самостiйно
До школи що нi день... Вiват!
«П’ятiрками» його постiйно
Софiя Бабич вiдзнача.
Такий ориентир для Борi –
Ще в дiтсадочку дитинча
Молодше... Як iз старшим в зборi,
Борис цiкавиться:
-- Що вчиш? –
I сам вивчає потихеньку...
-- Ще встигнеш, хлопчику, спiшиш? –
Спiшить порадувати неньку.
Весна. Шкiльний скiнчився рiк.
Щасливий переддень канiкул.
Пiшов без зошитiв i книг
У Школу Владик...
-- Ось матрикул... –
А в ньому: «пять», i «п’ять», i «п’ять»...
Двi фотокартки: Владик с класом
Й серед вiдмiнникiв. Читать
Беру листiвочку тимчасом.
Педагогiчний колектив
Батькам висловює подяку...
Вiдрада мамi вiд синкiв.
Дай, Боже, їм вiдраду всяку!
Роздiл п’ятадцятий.НСШ-24
* * *
Белла Файнгерц запевала в хоре.
Голосиста, из шестого «Б».
Так поет с сиянием во взоре.
Музыка дана ей по судьбе.
Отзвенев финальными фермато,
Хор закончил. Занавес. Вперед
Перчик-Фефер вышел фатовато.
Он вниманье публики берет.
И пока стихи читает Перчик,
Лидия Васильевна – улет! --,
Беллу (образцовый пионерчик) –
Переодевает – и народ
Через миг ее увидит в танце,
Украинском страстном гопаке,
Алые сапожки в ярком глянце,
Ленты в изумительном венке.
Занавес... Учительница снова
За секунды с Беллы весь наряд.
Стягивает. Беллочка готова
Петь с сестрой в дуэте. Дикий взгляд
У народа: только ж танцевала...
Отпоет едва свое дуэт,
Беллу вновь в два счета раздевала.
Лидия Васильевна... О, нет!
Это же мираж, так невозможно!
Публика глядит во все глаза:
Беллочка в купальничке вельможно
Выступает с лентой, егоза!
За минуту снова превращенье.
И молдавский хора-хоровод –
Средь танцоров глаз ее свеченье --
В новый вовлекает оборот
Публику... Как время быстротечно...
Белла рядом с нами в США.
Нам она еще споет, конечно.
Ну, а танец с лентой?
-- Тихо, ша!...
(Далi буде)
ї
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110320
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.01.2009
автор: Семен Венцимеров