[b][i][color="#0633a3"]Уже й не ноги, а думки і мрії
Біжать туди, де родове гніздо.
Бо тут безцінні для життя події,
Там дім, де вперше сонечко зійшло.
Тут із душі посіяна зернина,
Вона назавжди в серце проросла.
Там діл і гай, там пагорби й долина,
Двори й хатинки рідного села..
Як же забути, як, бувало, зранку
Йшла над скалою ранньої весни.
Ти моя біль і радість, Зеленянко.
Ти і тепер мені приходиш в сни.
У них я йду на той бік через кладку,
Минаю школу … далі у судки.
Спасибі сон за цей дарунок-згадку
Нажаль, в минуле продані квитки.
Мого села практично вже немає,
Може з десяток ще живих дворів.
Та попри все це, ти любов безкрая,
..Збагне лиш той, хто цим перехворів[/color][/i].[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2026
автор: Любов Іванова