В наших шахах з тобою всі фігури приховані,
Кожен хід авантюра, головний тут король,
Хай слідкують за грою, глядачі інтриговані,
Їм і так не збагнути, яка в мене тут роль.
Я чомусь закохався, в королеву противника,
Як можливо у світі, аби білий пішак,
Полюбив чорну леді, без вагомого чинника,
І готовий за неї, хоч померти в боях.
Важко вирватись в люди…Мрія ця нездійсненна ще,
Чорно-білі клітинки оголошують старт,
Йдуть фігури смиренно, як завжди у побоїще,
Б’є копитом кінь чорний, й оголошує шах.
У руках королеви моя доля незаздрісна,
Вона жертвує легко, офіцера й коня,
Ну, а я, пішачок лиш, тож звичайно, що знайдеться,
Той, хто викине з поля, щоб скінчилася гра.
Я солдат в колір снігу, а у неї плоть чорна ніч,
Нас таких тут шеренги, а вона лиш одна…
На клітинах зійшлися, навіть поряд був пліч-о-пліч,
Та зросла з фігур більших, поміж нами стіна.
Маюсь вже не на полі, сенс життя розбазарив десь,
Лиш по правилам гравши, я програв, певно, гру.
У подряпинах дошка, в ранах, майже, і я увесь…
Бо кохав королеву, а не просто туру.
У любовних цих шахах, знов тримаюсь на відстані,
Та я мушу сказати все відверто тобі,
Хай в змаганнях рахунок, на роки йде чи місяці,
Стану я ферзем білим, все можливо в цій грі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2026
автор: Ярослав Ланьо