Я ПРОРОСЛА ДУШЕЮ ДО ЗЕМЛІ

Не  було  у  мене  ні  діда,  а  ні  баби,
я  купалась    у  Дністрі  -  в    морі  любові.
Любили  мене  дуби,  тополі  і  граби,
І  колисав  ліс  -  орелі  ясенові.

Я  любила  дивитись  у  високе  небо,
І  на  крилах    мрій  я  злітала  вище  хмар.
У  трави  ходила  босоніж  наче  лебідь,
Збирала  квіти  у  віночок  -  божий  дар.

Сліпо,  як  дитя  за  метеликом  літала  ,
І  слухала,  як  цвіркун  грає  на  скрипці.
Кропива  жалом  мої  ноги    обпікала,
А  я  раділа  весні  і  кожній  квітці.

Любила,  як  цвітуть  вишні,  і  яблуні  цвіт  ,
Як  під  вікном  розквітали  мальви  -  ружі.
Для  мене,  тоді  був  великий,  казковий  світ,
Що  бачила  сонце  -  земний  рай  в  калюжі.

Любила  берег  Дністра,  як  дзвенить  водограй,
Як  літають  білі  чайки  над  водою.
Вдихала  в  духмяні  липи  -  ромашковий  рай,
Слухала  пісні  ,що  дзвеніли  луною.

У  мене  не  було  ні  діда,  а  ні  баби,
Я  не  відчула  ласки  їхніх  ніжних  рук.
Надихали  квіти,  як  пух  жовті  кульбаби  ,
Зростала  під  дощами,  як  високий  бук.

Душею  я  проросла  до  матінки  землі  ,
І  на  відстані    біль  душі  відчуваю,
І  я  злітаю  за  океан  як    журавлі,
Коли  болить  моя  душа,    я  співаю.

Я  проросла  душею  до  матінки  землі,
 вербою  над  ставом  ,    калиною  в  лузі.
Посіяним  озимим  зернятком  на  ріллі,
Щоб  нагодувать  хлібом  пернатих  друзів.













   






адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072595
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2026
автор: Чайківчанка