О не плач , ти долю вибрала сама,
Від тривог , біди, ти опустила руки.
Я знаю, що ти не мертва, а жива!
Стоїш над прірвою, на межі розпуки.
Ти не дорікай себе за помилки,
Що вибрала у житті не ту дорогу.
Якби можна вернути юні роки ,
Ти обрала в завтра, ту саму дорогу.
Не повернути вчорашній час назад,
Ти втратила рідних, найдорожчих в житті.
Насіяв на скроні снігу листопад,
Ти самотня, як билина на цій землі.
Живеш ілюзіями, тішиш себе,
Як дитина віриш у чудо, і диво.
Жертовно до краю спалюєш себе,
Дивишся на цей світ очима тужливо.
Не будуй завтра, із розбитих надій,
І не шукай у пеклі - куточок раю.
Кому довіряла, той розпалив бій,
Зрадив, спалив, і довів тебе до краю.
А шальні вітри тебе гнуть додолу,
Розпинають неначе тополю на хрест.
Ти згубила ключі в траву пожовклу,
І важко йти одній, на гору Еверест.
А від долі, і від себе не втечеш,
А Те, що судилось тобі, те і буде.
Кажуть ,що жорстокий світ не оминеш,
І гірше диких звірів бувають люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2026
автор: Чайківчанка