Сонце


Синє  небо.  Жовте  сонце,
Що  сія  та  гріє
Крізь  небеснеє  віконце.
Все  навкруг  буйніє

Гарно  так,  що  тішить  око.
І  душа  радіє.
Сонце  жовтеє  висóко,
Та  все  ж  ніжно  гріє

Променями,  що  торкають
Нас  усіх  собою
І  своєю  зігрівають
Диво-теплотою,

Що,  неначе  річка,  ллється,
Плине,  протікає.
В  грудях  серденько  сміється
Й  весело  співає,

Ніби  пташка  сизокрила.
Радість  невимовна
Душу  й  серденько  укрила.
Мить  ця  пречудовна,

Що  й  не  передать  словами.
В  мові  слів  немає
Тих,  якими  ми  всі  з  вами,
Хто  дар  мови  має,

Описали  би  це  диво,
Диво  незбагненне,
Що  у  всіх,  що  вкрай  важливо,
А  не  тільки  в  мене

Світлі,  добрі  почування
Й  думи  викликає,
Як  від  зрання  до  смеркання
Ніжно  зігріває.

В  мить  цю  дивну,  що  минає,
Щастя,  видається,
В  світі  більшого  й  немає,
Що  всім  нам  дається.                                                          



Євген  Ковальчук,  04.  07.  2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2026
автор: Євген Ковальчук