Синє небо. Жовте сонце,
Що сія та гріє
Крізь небеснеє віконце.
Все навкруг буйніє
Гарно так, що тішить око.
І душа радіє.
Сонце жовтеє висóко,
Та все ж ніжно гріє
Променями, що торкають
Нас усіх собою
І своєю зігрівають
Диво-теплотою,
Що, неначе річка, ллється,
Плине, протікає.
В грудях серденько сміється
Й весело співає,
Ніби пташка сизокрила.
Радість невимовна
Душу й серденько укрила.
Мить ця пречудовна,
Що й не передать словами.
В мові слів немає
Тих, якими ми всі з вами,
Хто дар мови має,
Описали би це диво,
Диво незбагненне,
Що у всіх, що вкрай важливо,
А не тільки в мене
Світлі, добрі почування
Й думи викликає,
Як від зрання до смеркання
Ніжно зігріває.
В мить цю дивну, що минає,
Щастя, видається,
В світі більшого й немає,
Що всім нам дається.
Євген Ковальчук, 04. 07. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2026
автор: Євген Ковальчук