Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
гучно…
Спалах.
Спалах.
Ще спалах.
І небо здригається,
ніби серце землі
втрачає спокій.
Осідає печаль на порожні вікна,
на дерева,
на людські долоні.
Світла нема…
Лиш тіні блукають
між вчора і завтра,
а надія,
маленька незламна пташка,
не знаходить прихистку
і все ж не летить геть.
Вона знає:
найдовша ніч
не може привласнити вічність,
а темрява -
стати останнім словом життя.
І я прислухаюсь
до мовчання небес…
Діждатися б…
не просто ранку -
тієї миті,
коли світло
знову стане сильнішим
за страх.
Свідоцтво про публікацію: 0052883720261120
© Світлана Пирогова, 2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072539
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2026
автор: Світлая (Світлана Пирогова)