Небеса


Дивлюся  в  вишину
Небес  блакитних  я
І  солодко  тону
У  них.  Душа  моя

З  грудей  до  них  летить
Із  серденьком  моїм.
У  небесах  в  цю  мить
Вони.  Так  добре  їм!

У  небесах  пала
Вже  сонце  –  жовтий  птах
І  дотиком  тепла
Їх  гріє.  Синій  дах

Землі-будинку.  В  нім
Немає  жодних  меж
На  світі  цім  земнім,
У  всесвіті  всім  –  теж.

Безкраї  небеса
Перкраснії  украй.
Краса  ця  потряса
І  серце,  й  душу.  Рай

На  них  є,  кажуть  в  нас.
Тоді  вони  –  його
Ті  двері,  що,  як  час
Зі  світу  оцього

Настав  всім  нам  піти,
Розчиняться  умить,
Щоб  ми  могли  ввійти
У  нього  в  тую  мить.

Вдень  сині  небеса,
Та  чорні  уночі,
Як  сонце  погаса,
Хоч  зорі-глядачі

Глядять  із  висоти,
Сіяючи  в  той  час,
Коли  спимо  я,  ти,
Вона,  він  –  кожен  з  нас.                                                        



Євген  Ковальчук,  04.  07.  2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2026
автор: Євген Ковальчук