[b]НА ПРИМ’ЯТІЙ ЦІЛУНКОМ СТЕЖИНІ[/b]
Бурштино́м розсипається вечір у мло́сній діброві,
Й зомліва́ на калині сполохана в цноті роса –
Так у тихому шепоті, в ніжній, безслівній розмові
Розтуляє пелю́стки зата́єна в нетрях краса.
Заплітається вітер у па́сма густого барвінку,
Обіймає теплом, наче сонце розхри́стану рінь,
І зливається подих у п’яну від ні́ги хмаринку,
Що гойда́є розкішну, як пристрасть, глибінь.
Дві зорі нахилились до збуджено-во́гкого плеса,
Задивились у воду, де грає світанків розмай,
І в мовчанні бентеги розкрилося все піднебесся,
Засіваючи в ду́ші незвіданий ще дивокрай.
Матіо́лою пахне прим’ята цілунком стежина,
Завмирає у скронях лаванди споку́сливий щем,
І здіймається ввись у напівзабутті ще жоржина,
Де два серця напоюють світ соковитим дощем.
Розчиняються в про́сторі ласки принади медо́ві,
Де торкається змерзлого квіту тремтіння долонь –
Наче пе́щення вічності у джерелі, у перви́нній обнові,
Розпалили в мовчанні незга́сний, солодкий вогонь.
І коли опускається ніч на неза́ймані, тихі долини,
Світить лагідний промінь крізь в’ялу, розлогу імлу –
То дві долі, немов нерозгадані з казки били́ни,
Оживають крізь вічність в незгасну, квітучу весну.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]19 листопада 2026 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2026
автор: Гай-Нижник Павло