На прим'ятій цілунком стежині

           [b]НА  ПРИМ’ЯТІЙ  ЦІЛУНКОМ  СТЕЖИНІ[/b]

Бурштино́м  розсипається  вечір  у  мло́сній  діброві,
Й  зомліва́  на  калині  сполохана  в  цноті  роса  –
Так  у  тихому  шепоті,  в  ніжній,  безслівній  розмові
Розтуляє  пелю́стки  зата́єна  в  нетрях  краса.

Заплітається  вітер  у  па́сма  густого  барвінку,
Обіймає  теплом,  наче  сонце  розхри́стану  рінь,
І  зливається  подих  у  п’яну  від  ні́ги  хмаринку,
Що  гойда́є  розкішну,  як  пристрасть,  глибінь.

Дві  зорі  нахилились  до  збуджено-во́гкого  плеса,
Задивились  у  воду,  де  грає  світанків  розмай,
І  в  мовчанні  бентеги  розкрилося  все  піднебесся,
Засіваючи  в  ду́ші  незвіданий  ще  дивокрай.

Матіо́лою  пахне  прим’ята  цілунком  стежина,
Завмирає  у  скронях  лаванди  споку́сливий  щем,
І  здіймається  ввись  у  напівзабутті  ще  жоржина,
Де  два  серця  напоюють  світ  соковитим  дощем.

Розчиняються  в  про́сторі  ласки  принади  медо́ві,
Де  торкається  змерзлого  квіту  тремтіння  долонь  –  
Наче  пе́щення  вічності  у  джерелі,  у  перви́нній  обнові,
Розпалили  в  мовчанні  незга́сний,  солодкий  вогонь.

І  коли  опускається  ніч  на  неза́ймані,  тихі  долини,
Світить  лагідний  промінь  крізь  в’ялу,  розлогу  імлу  –
То  дві  долі,  немов  нерозгадані  з  казки  били́ни,
Оживають  крізь  вічність  в  незгасну,  квітучу  весну.

                                                                                               [b][i]Павло  Гай-Нижник[/i][/b]
                                                                                           [i]19  листопада  2026  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2026
автор: Гай-Нижник Павло