Така прекрасна мить -
Ясна і тиха осінь,
Ніде не шелесне, ні дмухне вітерець.
Так близько до зими,
Та не відчутно зовсім,
Що нишком підійшов і осені кінець.
А сонечко сія, лоскоче нам носи,
І лебеді пливуть по синій гладі фьйорда.
Життя - коротка мить, та скільки не проси,
Не відмотати днів, коли прийде негода.
Не повернути час, не виправити слів,
Пекучих до кісток
Не стримати морозів.
Якби ж то тільки знать,
Що зграя журавлів
Покличе і тебе до вирію невдовзі!
Чи б не покинув все,
Чим серденько тужилось?
Чи б не любив тоді кожнісіньку зорю?
Покинув і любив! О Боже, Боже милий -
Так жити до снаги! Не клич іще, молю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2026
автор: ЛУЖАНКА