Під вечір дощ плескався по землі,
Торкався лісу. Стікав по стеблі
Травинки кожної, принісши холод,
За мить наклав їй пекучий морок.
Дари майстрині не гріють серця,
Вклонились молоденькі деревця,
Хоча багряність веселить листя,
Та смуток огорнув не на миті.
Гіркі думки — що коїться вгорі?
Воно б цілунок мати від зорі,
Та мрія розкололась на друзки,
Позбутись як, водної рядюшки?
Повіки нічка склала у імлі,
Лежать над степом мов димарі,
То тут й деінде тумани клубком,
Над лісом мжичка плететься вінком.
У часоплинні бентежить тиша,
Душевний шепіт: — Не було б лиха,
Нам би лише діждатись світанку,
Земля одягне знов вишиванку…
Йому всміхнутись — життя струною,
Втішатись осінньою порою.
25.09.2026 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072412
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2026
автор: Ніна Незламна