✍️Гірким серцем



***

(Фронтова  замальовка)

***

-  Альо,  у  Вас  все  добре..?

-  Так-так,..  це  я  сержант  Вася  і  в  нас  все  добре.  Тихо.  Осінь  прийшла.  Дякуємо  тобі  за  твої  книжки.  Дуже  цікаві  вірші.  

-  Чи  смачно  годують  Вас..?

-  О..,  дуже  смачно..!  Хотів  поздоровити,  від  усіх  —  з  Днем  народження,  тебе..!
І  всього  найкращого  тобі  бажаємо,  а  особливо  —  здоров'я..!
Там  волонтери  до  тебе  заїдуть  і  сюрприз  передадуть  від  побратимів...
Більше  говорити  не  можу.  Сама  розумієш  —  служба.

-  Що..?  Твої  де..?  А  твої  —  на  завданні.  Так..!  Живі-здорові  та  хоробрі,  як  завжди.
Я  передам  їм  привіт  від  тебе.  Обов'язково..!

-  Ти  нас  любиш...  і  ми  тебе..!

-  Плюс..!

Він  відложив  портабль  і  задумався,  дивлячись  в  небо.

Другий,  що  сидів  мовчки  до  цього  біля  нього  та  слухав  все  —  кашлянув.

-  Та  знаю  я,  але  не  можу  я  цій  дівчинці  з  проблемами  здоров'я,  що  такі  вірші  пише  та  нам  передає  гостинці  звідти  сказати  правду...  Розумієш  —  не  можу...
Хай  думає,  що  вона  їх  захищає  своєю  силою  та  молитвами...
Нехай  так  думає...
Ми  вже  нічого  зробити  не  зможемо.  Як  є...

Другий  мовчки  кивнув  та  важко  зітхнув.

-  От  що,  —  там  молоді  прийшли...    То  і  дай  їм  загиблих  клички.  Розумієш..?

Другий  мовчки  кивнув.

-  Так..,  слухай  ще  —  "200"-их  погрузити  і  відправити  рідним.

Готуватися  до  наступу,  бо  їх  рейд  не  був  марним  і  ми  скоро  вдаримо  по  цій  нечисті.  Є  інфа  —  по  моїх  каналах,  нелегально,  але  достовірно...  Готовність  і  бачність..!

-  Так  є,  капітан..!  

-  Виконуй..!

Другий  кивнув  головою  і  вийшов.

Десь  гриміло.  Йшла  війна  не  на  смерть,  а  на  життя  майбутнього,  як  суть  України...

А  там  далеко  у  Києві  перед  іконами  в  храмі  на  інвалідному  візочку  сиділа  та  молилася  тридцятирічна  дівчина,  щоби  здоровими  були  її  побратими,  які  воюють  і  яких  вона  ніколи  не  бачила,  але  знала  їх  позивні,  як  спів  свого  серця.

Запалені  свічки  сумно  плакали  воском  та  Спокій  сидів  на  хворих  ногах  дівчини,  як  віра  у  перемогу  ЗСУ.

Але  все  ж,  гірким  серцем  —  вона  молилася  і  за  погиблих,  яких  ніколи  не  бачила  і  не  знала.

Молилася,  бо  знала  —  це  дає  силу  вистояти,  як  святу  пам'ять  нації.

Вона  вірила,  що  молитвою  та  своїми  маленькими  гостинцями  допомагає  побратимам  ЗСУ,  як  увесь  народ  України.

Це  був  девіз  сьогодення,  через  всі  горя  муки  :  єдиним  гірким  серцем  нації  —  вистояти  і  перемогти...

І  тут  до  неї  прийшов  вірш  :::

***

Немає  смаку  меду,

Якщо  без  краплі

Гіркоти  —

Тої,  у  правді,

Що  життя  дарує,

Щоб  іти

Та  все,  у  солоді,  шукати

Того  броду,

Яким  би  зміг,

Якщо  лише  вкусив,

Ту  частку,

Що  гірким  серцем,

У  втратах  —  

Я  вірою  зложив...
___________________________________
18.11.2026;  Paris  (Aurora)  ================================

(!!!)

Вірш  написаний  по  слідах  прочитаної  книжки  поезії  одної  жінки.

 Ця  жінка  є  інвалід  від  народження  і  всі  свої  зберігання  та  сили  віддає  воїнам  ЗСУ,  як  останню  надію  перемоги.

Я  не  буду  називати  її  тут,  бо  вона  уособлює  тих  волонтерів-інвалідів,  які  свої  сили  та  ресурси  віддають  останнім  в  перемогу  ЗСУ,  як  єдність  нації.

Я  знаю,  що  вона  буде  проти  висвітлення  її  імені  для  всіх,  бо  рахує,  що  майже  нічого  ще  не  зробила  важливого  для  перемоги,  але...

З  повагою  :::

Низький  уклін  нашим  ВОЛОНТЕРАМ-ЖІНКАМ,  які  надихають  на  перемогу..!

Україна  —  понад  усе..!

================

Автор  :::

 Катинський  Орест

https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=528617

 (Katynskyy  Orest)

================================


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2026
автор: Paris