***
(Фронтова замальовка)
***
- Альо, у Вас все добре..?
- Так-так,.. це я сержант Вася і в нас все добре. Тихо. Осінь прийшла. Дякуємо тобі за твої книжки. Дуже цікаві вірші.
- Чи смачно годують Вас..?
- О.., дуже смачно..! Хотів поздоровити, від усіх — з Днем народження, тебе..!
І всього найкращого тобі бажаємо, а особливо — здоров'я..!
Там волонтери до тебе заїдуть і сюрприз передадуть від побратимів...
Більше говорити не можу. Сама розумієш — служба.
- Що..? Твої де..? А твої — на завданні. Так..! Живі-здорові та хоробрі, як завжди.
Я передам їм привіт від тебе. Обов'язково..!
- Ти нас любиш... і ми тебе..!
- Плюс..!
Він відложив портабль і задумався, дивлячись в небо.
Другий, що сидів мовчки до цього біля нього та слухав все — кашлянув.
- Та знаю я, але не можу я цій дівчинці з проблемами здоров'я, що такі вірші пише та нам передає гостинці звідти сказати правду... Розумієш — не можу...
Хай думає, що вона їх захищає своєю силою та молитвами...
Нехай так думає...
Ми вже нічого зробити не зможемо. Як є...
Другий мовчки кивнув та важко зітхнув.
- От що, — там молоді прийшли... То і дай їм загиблих клички. Розумієш..?
Другий мовчки кивнув.
- Так.., слухай ще — "200"-их погрузити і відправити рідним.
Готуватися до наступу, бо їх рейд не був марним і ми скоро вдаримо по цій нечисті. Є інфа — по моїх каналах, нелегально, але достовірно... Готовність і бачність..!
- Так є, капітан..!
- Виконуй..!
Другий кивнув головою і вийшов.
Десь гриміло. Йшла війна не на смерть, а на життя майбутнього, як суть України...
А там далеко у Києві перед іконами в храмі на інвалідному візочку сиділа та молилася тридцятирічна дівчина, щоби здоровими були її побратими, які воюють і яких вона ніколи не бачила, але знала їх позивні, як спів свого серця.
Запалені свічки сумно плакали воском та Спокій сидів на хворих ногах дівчини, як віра у перемогу ЗСУ.
Але все ж, гірким серцем — вона молилася і за погиблих, яких ніколи не бачила і не знала.
Молилася, бо знала — це дає силу вистояти, як святу пам'ять нації.
Вона вірила, що молитвою та своїми маленькими гостинцями допомагає побратимам ЗСУ, як увесь народ України.
Це був девіз сьогодення, через всі горя муки : єдиним гірким серцем нації — вистояти і перемогти...
І тут до неї прийшов вірш :::
***
Немає смаку меду,
Якщо без краплі
Гіркоти —
Тої, у правді,
Що життя дарує,
Щоб іти
Та все, у солоді, шукати
Того броду,
Яким би зміг,
Якщо лише вкусив,
Ту частку,
Що гірким серцем,
У втратах —
Я вірою зложив...
___________________________________
18.11.2026; Paris (Aurora) ================================
(!!!)
Вірш написаний по слідах прочитаної книжки поезії одної жінки.
Ця жінка є інвалід від народження і всі свої зберігання та сили віддає воїнам ЗСУ, як останню надію перемоги.
Я не буду називати її тут, бо вона уособлює тих волонтерів-інвалідів, які свої сили та ресурси віддають останнім в перемогу ЗСУ, як єдність нації.
Я знаю, що вона буде проти висвітлення її імені для всіх, бо рахує, що майже нічого ще не зробила важливого для перемоги, але...
З повагою :::
Низький уклін нашим ВОЛОНТЕРАМ-ЖІНКАМ, які надихають на перемогу..!
Україна — понад усе..!
================
Автор :::
Катинський Орест
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=528617
(Katynskyy Orest)
================================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2026
автор: Paris