Втеча до моря

Знову  втекла  на  море...
Дивлюсь  на  південні  зорі.
І  ще  неймовірні  світанки
мені  тут  дарують  ранки.

Лікую  цим  серце  й  душу  —
себе  зрозуміти  мушу,  
бо  в  гомоні  міста  часто
немає  для  цього  часу.

У  тиші  й  морських  просторах
думки  негативні  в  порох
стираються  і  зникають,  
а  добрі  думки  виникають.

Я,  наче  мала  дитина,
радію:  «Яка  гарна  днина!»
Знаходжу  від  моря  дарунки,
складаю  хмарки  в  візерунки.

Вже  чайки  —  мої  друзяки,
крикливі,  гучні  задираки,
на  пляжі  щоденно  чекають,  
схоже  —  давно  мене  знають.

Здається,  я  —  героїня,
й  збулась  моя  давня  мрія:
над  морем,  як  сонце  сідає,
лебедів  зграя  літає.

Вечірнє  сонце  їх  крила
рожевим  кольором  вкрило.
Десь  там  їх  Еліза  чекає,
летіти  скоріш  закликає!

У  мене  ім'я  не  Еліза,
і  вже  для  від'їзду  валіза
в  кімнаті  мене  дожидає,
бо  зранку  в  дорогу  рушаєм.

Чекають  нас  місто  й  робота,
буденна,  щоденна  турбота,
і  голуби  буркотливі,
і  зорі  в  вікно  мерехтливі.

Уже  не  морські  пейзажі  —
міські  кольорові  колажі.
Та  часом,  як  сонце  сідає,
до  моря  щось  повертає.

У  мить  на  межі  дня  і  ночі
когось  виглядають  очі,
де  сонце  хмар  білі  вітрила
рожевим  серпанком  вкрило...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2026
автор: Tanita N