[youtube]https://youtu.be/gkHrAdxXhBY[/youtube]
Три з хвостиком роки, наче вже дорослі,
А накоїли дурниць на рівному місці.
Почали сваритись, кричати, мовчати,
Сказав я: «Ну всьо, годі вже в це грати».
Тиждень минув — і накрило з головою,
Зрозумів: без тебе я сам не свій, я хворий.
Гордість душила, бо винним був сам,
І я знов набирав тебе вечорами.
Три дні мовчу, на четвертий — зриваюсь,
Дзвоню, грублю, а потім — каюсь.
Ти кидаєш трубку, вимикаєш телефон,
А в мене в душі — суцільний беладон.
А до сраки ті всі дівчата й гулянки,
Воно не лікує, воно — лиш обманка!
Тиждень-два — потолок, і знову порожнеча,
Ніхто не зігріє, як твої плечі.
Я ховав свої сльози за стиснутим горлом,
Бо в серці назавжди — ти моя, і крапка, повна.
Я думав, що вільний, що можу з любою,
Та думки всі поруч були лиш з тобою.
Вже думав приймати цей холод і біль,
Бухло, пустота і на рани — сіль.
І раптом — дзвінок. Я в общазі тоді,
Побіг до вмивальників, сховався в тінь.
А ти мені кажеш: «Давай миритись...» —
І світ перестав навколо крутитись!
А до сраки ті всі дівчата й гулянки,
Воно не лікує, воно — лиш обманка!
Тиждень-два — потолок, і знову порожнеча,
Ніхто не зігріє, як твої плечі.
Я ховав свої сльози за стиснутим горлом,
Бо в серці назавжди — ти моя, і крапка, повна.
Не люблю згадувати ті дні без тебе...
Тямив тоді тільки одне: ти мені треба.
Ти все порішала, як рятівний круг.
Це наша історія, ти мій найрідніший друг.
А до сраки ті всі дівчата й гулянки,
Воно не лікує, воно — лиш обманка!
Тиждень-два — потолок, і знову порожнеча,
Ніхто не зігріє, як твої плечі.
І куди нам дітись від цієї історії?
Ми разом навіки — і це перемога!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2026
автор: Алла Гонда