Хіба ви, народе, не бачите зла. Волонтери і воїни воюють, а чини зрослися і грабують. ТЦК - то їхня охорона, а для народу похорона. А поліція стала проклята - потакає їм завзято. Куди не глянь одна біда.
А народ, як завсігди, набравши в рот води.
Окови рабства не пускають?
Тому пишете про пташки раю, про квіточки і зірки,
А де поділися українські дочки і сини?
Звертаюся до корінного Українського народу.
Ви що, раби? Чи вже втратили свободу!!!
Та й що, ти чужому поклонився,
Чужій волі ти скорився?
І за чужі гріхи вимолюють уста.
Ви ж слов’янський древній Рід,
Він був вільний, як Божий світ.
Тепер чужі над вами правлять,
А душа покута і вам лукавить.
Рве й не рве чужі кайдани,
І пісні співає Волі й Слави.
А Воля попелом покрита,
Людською кров’ю полита
І зависла на порозі до Богів.
Вже тисячу літ нашого часу,
Нас неволили щоразу.
Древню віру в нас попрали,
Мову і звичаї забороняли.
Не чужі - свої і всі сусіди,
Нам дарували горе, біди.
Громили нас мечем, вогнем
Та на зло ворогу ми живем.
І ось прийшла лиха година,
Людей жадоба полонила.
Чини зрослися в конгломерат,
А народ не б’є в набат.
Московський ворог злий, кровавий,
А ворог внутрішній лукавий.
Плетуть словами - мед із перцем,
А життя людей - вогонь із герцем.
І ми гартуємося у вогні,
Переможно йдемо і співаємо пісні.
Листопад 2026 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2026
автор: Сокол