Якби люди були добріші,
то наш світ давно став би іншим.
Не було б війн і вбивств кривавих,
зазіхань на чуже зухвалих.
Замість сліз — сміх лунав би дитячий,
хвіст махався б від щастя собачий.
Бо безхатні й голодні тварини —
це лише людини провина.
У грошовому полоні люди не були б.
Не лунали б всюди
модні гасла про брендові речі,
не було б між людьми ворожнечі.
До стандартів людського тіла
не було б критиканам діла.
Не судили б за зморшки й роки,
поважали б й чужі смаки.
Попри все, ще існує Земля,
бо живуть на ній люди добра.
Їх серця — світло серед пітьми,
маячок тим, хто вмитий слізьми,
бо дарують надію й тепло,
там, де біль був і де було зло.
Вони вірять у мудрість Небес,
хоч життя часом давить як прес.
Та, в душі залишившись дітьми
захищають світ наче крильми.
Щирість — їхній життєвий девіз.
Це не гра, не миттєвий каприз.
Бачать справжню красу навкруги,
й світ змінити їм до снаги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2026
автор: Tanita N