Розарію Святих рівновеликих

О,  мій  етер,  веселий,  темний,  милий!
Куди  тепер  ти  знов  ховаєш  вила  —
Космогонічні,  ніби  справжній  фатум,
Як  тінь  з-під  ковдри  душ,  густу,  багату,  —
Щоби  безвідповідально,  гучно,  вмісно,
Докупи  склавши,  ніби  пальці  в  мудру,
У  верховіття  мрій,  де  мертвим  тісно,
Нести  підступно  вовче  тепле  хутро
Крізь  хмари  полум’яні  там,  де  крики,
Не  зачаровані  у  пристрасті  гарячій,
Розарію  Святих  рівновеликих
Киплять  окропом  у  очах  дитячих,
Як  сонце  у  калюжах  довгим  ранком,
Щоб  бити  променем  у  серце  на  світанку…


p/s
https://www.youtube.com/watch?v=6oUkl4v3pkQ&list=RDEMB-kB89P9IC41YWoEdGu8Sg&index=15

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2026
автор: bloodredthorn