На фоні осені та туги
ішов художник Листопад,
не відчуваючи напруги
від монотонності занять.
Він вимикав яскраві плями,
вмикав вже сутінки за дня.
Яскравість осені в тумани
ховав без поспіху щодня.
Знімав з дерев останнє листя,
вкривав ним землю наче скарб.
Його картини не барвисті —
в них сірість листопадних фарб.
Картини він писав неспішно,
Змивав дощем жовтневий вайб,
що для одних було невтішно,
для інших — швидкоплинний хайп.
Він не чекав чужих оцінок
і не чекав чужих визнань.
Давно вже звик до нарікань
за холод, дощ, не той відтінок...
Був, може, трохи буркотливим,
коли калюжі морозив.
А загалом, не галасливим,
вечірні сутінки любив.
І, загорнувшись в плед кудлатий,
меланхолійний інтроверт,
поклавши поряд свої фарби,
їв гарбузовий свій десерт.
Під завиття вітрів холодних
вдягнувши шарф свій і берет,
ішов, такий — доволі модний,
чи то художник, чи поет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072241
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2026
автор: Tanita N