Коли догорить мого життя - свіча
І складу свої руки на груди.
Я голову схилю до твого плеча,
Сонце моє згасне в місяць грудень.
Закрию очі, і замовкнуть уста,
Голубкою злечу у тумани.
Навік згасне моя зірка золота,
Стихне біль, у моїй душі рани .
Упаде на землю перший білий сніг,
Засніжить зима стежки, дороги.
Засипе снігопад мого життя слід,
Відкриє браму у вічність до Бога .
Коли востаннє гляну на білий світ,
Скотиться сльоза з очей остання.
Я впаду до землі, як жовтий лист з віт,
Згасну, як зірка у вікні рання.
Коли прийде до мене час останній,
зійде зарево сонця у вікні.
Гляну востаннє на світ, цей прекрасний
Залишу на згадку свої вірші.
Ти знайдеш мої листи, щиру сповідь,
І слово зігріє душу твою.
Нахилю небо зорі вечорові,
Відчуєш поруч, присутність мою.
Я буду для тебе сонцем світити,
Зіркою заколишу твої сни.
Я не вмру, а буду на землі жити,
У сонці , в зорях, у цвіті весни.
Любов моя від землі ,аж до неба,
У серці палає вічний вогонь.
Я залишаю на землі для тебе,
Пісню - бальзамовий лік для безсонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2026
автор: Чайківчанка