Вже догорів за літом звіробій,
І зацвіли в очах твоїх жоржини.
Та щось щемить бентежно невловиме
На павутині срібно-голубій.
Отак стоїш по плечі у журбі,
Незгойну пам'ять лагідно толочиш,
Спиняєш вкотре той солодкий злочин,
Лишивши трохи ніжності собі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2026
автор: Олена Жежук