Ще вчора я була висока, як тополя
Думи - мрії злітали вище хмар до зір.
Була горда , сильна, незламна моя доля
Мережила з райдуг килим щастя безмір.
О , Доле, ти є моя подруга, і сестра,
Я не боюсь самоти, гріз , і лютих зим.
Несеш на крилах до синьоокого Дністра
У сяйві зір малюю казку з ніжних рим.
О, доле, ти сходиш, як сонце наді мною
І у моїй душі цвітуть квіти весни.
Наосліп йду в світи , як дитя за тобою...
Слухаю твій голос, як шумлять ясени.
О мила доле, доленько золотокоса!
Тобі ,як матінці своїй довіряю.
Доторкаюсь до краси, іду у трави боса
Ти поруч з тобою духом оживаю.
А у тебе стільки листя ,як у мене літ
Вітер розпинає на хрест, гне додолу.
В білосніжній заметілі марніє , цей світ
Завмирають під снігом ліси,і доли.
Йду з тобою у золоту осінь, листопад,
Впаду у білі сніги листям тополі.
Згорю я наче свічка у сніжний зорепад
Зацвіту цвіт - травою в широкім полі.
Я ти будеш тримати наді мною небо
Стояти поміж струнких смерек край доріг.
Я поміж хмар сонцем весни зійду до тебе
Впаду на твої пишні коси наче сніг.
Я здіймуся білим птахом в океан ночі
І там загубиться мій слід поміж смерек .
А ти надихай красою у кожнім кроці
І зігрій весною - сизокрилих лелек.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2026
автор: Чайківчанка