Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетворюються на поля,
Де глиняні чубасті жайвори
Віщують пришестя Великого Пана,
Що розгадує таємниці пітьми,
Наче то не пітьма, а в’язка глина,
З якої зроблять цеглини буття.
Легковажні дерева -
Їм рости, а мені мріяти,
Їм зеленіти, а мені згадувати.
Які ж ви всі лагідні —
Зелені свідки минулого:
Годі боятися: сокири давно заіржавлені,
Дроворуби всі на цибулі схиблені:
Хто роздягає, а хто єхидствує
Про джерело дзвону бронзового -
Доба, бачите, олова та стріл гострих
Колесом котиться між ярами
надмірними,
Де з кожної порожнечі зробили глек,
А кожну хату спалили гризуни-потопельники.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072060
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2026
автор: Артур Сіренко