Хоть раз, сердего, соблуди.
Т.Г.Шевченко
Власне сонце.
Степ безкрайній.
Хрест чужий кидає чорну тінь.
Сухостій колючих слів-оцінок
рве в ганчір’я спокою сувій.
Існуванням власним вже карає
успіх незаслужений чужий.
Шепотіння, нашепти нізвідки.
Сумніву на очі пелена.
Компас не на північ,
ловить свідків.
Піднялись чужі хрести.
Стіна досвіду чужого від помилок
обступила.
Цвинтар в горизонт.
Сум’яття блукає між могилок
втрат,
образ,
страхів,
жалів,
гризот.
Все соломку стелить вправо, вліво
з гаслом кличним
«Що!»
«Якщо б!»
«Аби!»
Без табу гріх втратить присмак дива
і відпустить.
Свій серед юрби.
Не суддя під пафосом софітів.
Спав серпанок святості, зотлів.
Грає зелень вкрапленнями квітів
Інший ракурс,
інший об’єктив.
Інший ти,
сміливий до безмежжя.
Вчитель – вітер.
Не шкодуй стопи.
Рух – творець.
Зроби один крок.
Перший.
Слава, осуд.
Не зважай,
Роби!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2026
автор: Пісаренчиха