[b]Знову дощ за вікном, знову норов показує осінь.
Прохолодні струмки без зупинки стікають по склі.
А дерева й кущі попід вікнами голі і босі
І усе навкруги у якісь безпробудній імлі.
А природа уже потихенько готується в грудень,
Це такий перехід і нічого не вдіяти нам.
Та чомусь цей туман закрадається часом у груди
І з мелодій земних найчастіше воронячий гам.
Осінь! Чуєш?! Невже, ти для мене подрУга єдина?
Ти у дружбі весь час домінуєш, немов головна.
Та у нас же обох по опалому листю стежина
Та, що в зиму веде безсумнівно щороку вона.
Як подрУгу свою попросити тебе дуже хочу,
Не дивися весь час поміж хмар з-під насуплених брів.
Ти це можеш – потіш, угамуй забаганку жіночу,
Подаруй ще тепла і хоч інколи сонячних днів.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2026
автор: Любов Іванова