Перед садом розгубилась нині,
Це ж сама зробила! Плаче осінь:
Все оголене. Сльози полинні…
Не ховає в рудих травах зовсім.
Глуха тиша — лише чутно краплі.
Так зненацька близько, а то далі
Підступають помисли, знов зрадні:
«Не сумуй, розвій густі печалі…
Поквап дощик — розрідить поволі.
В журбі листя позбудеться краси.
Синявою іній вкриє крони,
Всі тривоги забере в зимні сни».
Озирнулась, загубилась душа,
Між оголених дерев у пітьмі,
Шепотів тихий дощик поспішав:
«Тож дала зробити вибір мені…
Щоб з морозом — я домовився сам:
Все скувати й позвати заметіль…
Скрізь чаклує! Веде сад в білий рай —
В перекір сліду чорному землі…
Що по долі— зробить випало їй».
11.11.2026 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1072017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2026
автор: Ніна Незламна