Нічого, тримайся, це ще не кінець,
Ще доля всміхнеться раніше ніж куля,
Розплавленим пострілом всадить свинець,
І скаже: Ой, вибач всі знають я ж дура.
Ти ще повоюєш…Можливо…Та ні,
Здоров’я не те вже і настрій паскудний,
Що міг ти віддав цій триклятій війні,
Хоча й не настав у житті день твій судний.
А поки сиди, гадай чим назавтра,
Вже вкотре утомлені зайняти руки,
Цей вибір був твій…Чи може то карма,
Шукати у битвах, душі й тілу, муки?
З тих пір вже надії і плани не ті,
Як десь під Бахмутом посік ворог долю,
Простішими стали всі мрії в житті,
Бо щастя насправді коли нема болю.
Туман, це не пам'ять…Майбутнє туман.
Це морок в якому не знаєш що завтра,
Чекає на тебе коли у думках,
Як вижити? Жити? Питання мов мантра.
У спогадах біль, осколки у ногу,
В реальності сумно, думки про всіх друзів,
А поряд пісні, російською знову,
І тільки у траур звучить «Ой, у лузі…»
Душею сліпі не бачать картини,
Де вибухи світ розривають на долі,
Де матері плачуть біля могили,
Де ворон клює тіло сина у полі.
Не стати героями всім на війні,
Не всім ордена чи медалі вручають,
І бронзові дошки на сірій стіні,
Не кожного вбитого словом згадають.
Війна перемеле багато ще тих,
Хто нашу країну пішов захищати…
Можливо не все ти зробити і встиг,
Але Ти Людина, і маєш це знати!
Твої нагороди не тут на землі,
Хоч з болем й проблемами ти вже назавжди
До смерті залишишся на самоті,
Тебе ще згадають….Колись…Бо ти справжній!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2026
автор: Ярослав Ланьо