1
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
Небесні сльози праведної Мами.
А може, раптом стануться дива
Усупереч прогнозам дня сумного?
Навряд чи. Тільки вітер завива.
Тепер лунають особливо вбого
Затерті та заїжджені слова.
Без Неї світ не коштує нічого.
2
Самотність нескінченна тягне вниз.
Холодні вечори шматують віру.
А наді мною вироком навис
Міський туман, що лізе у квартиру.
В життя ішов дорогою навскіс,
Душа хотіла внутрішнього миру.
Невже до щастя досі не доріс?
Лягли усі чекання під сокиру.
Колись кохав. Дитинства очерет
Бажав здійснити всі мої прохання,
Але життя дістало свій кастет.
Питання ставлю долі вже востаннє:
Скажи мені: який же я поет,
Якщо живу без музи та кохання?
3
Мене забрали зливи назавжди,
Бо не мені світило щире сонце.
Ловив живильні крихти теплоти,
Одразу розуміючи, що сон це.
Наказували інших берегти -
Крутився, мов травинка у воронці.
На візерунки сірої сльоти
Розплавлений тече ядучий стронцій.
Фігура з льоду за дощем стоїть
І кличе в рідні райдужні пенати...
Згадається щаслива, світла мить.
Для осені я - непомітна втрата.
Життя прекрасне? Краще помовчіть!
О, як набридло вже собі брехати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2026
автор: Артур Дмитрович Курдіновський