[u](вільний переклад)[/u]
[i]« За днями нещастя
дні щастя ідуть,
а люди все кращого,
кращого ждуть...» [/i]
Фет
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
і людство при світлі, неначе.
Ховає воно покоління старе,
майбутнє його на погості,
і сяє душа, що ніде не помре
у вічності на високості.
І це не порожня омана, не сон,
що інде дарується всує,
народжена мрією, їй в унісон
навзаєм душа резонує
і внутрішнє я відчуває резон
надіятись, поки існує.
Goffnung
Schiller
Es reden und träumen die Menschen viel
Von bessern künftigen Tagen,
Nach einem glücklichen, goldenen Ziel
Sieht man sie rennen und jagen;
Die Welt wird alt und wird wieder jung,
Doch der Mensch hofft immer Verbesserung.
Die Hoffnung führt ihn ins Leben ein,
Sie umflattert den fröhlichen Knaben,
Den Jüngling begeistert ihr Zauberschein,
Sie wird mit dem Greis nicht begraben;
Denn beschließt er im Grabe den müden Lauf,
Noch am Grabe pflanzt er die Hoffnung auf.
Es ist kein leerer schmeichelnder Wahn,
Erzeugt im Gehirne des Toren,
Im Herzen kündet es laut sich an,
Zu was Besserm sind wir geboren,
Und was die innere Stimme spricht,
Das täuscht die hoffende Seele nicht.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071941
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2026
автор: I.Teрен