А може, й справді не така звичайна —
Комусь постала впоперек доби:
І білим словом, і рядком прощальним,
І добрим вчинком творчої снаги.
Горіла свічка, вили заметілі,
Лили дощі, грозилися вітри...
А може й дивна, вперта, непостійна,
Я йду з обіймів — краще говори.
Твою усмішку починаю слухать,
Твої думки мовчазні, голосні.
Є монотон невчений і оглухлий,
І він схилився — кориться, дурний!
Я йду від тебе — і прийду до себе,
Світанки нові квіти принесуть.
А може, й треба, так мені і треба!
Отож-бо й все: зітру свою сльозу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2026
автор: fialka@