А за вікном осіння злива,
Рівно така, як на душі.
Навіщо я цей дощ впустила?
Важко й сказати вже мені.
Злива нестримна б'ється в шибку,
Лякає водами потік...
Листочок золотий, мов рибка
До скла віконного прилип.
Остання подорож цим світом,
Зустріч із хмарами, дощем...
Життя бажає він любити,
Забувши про душевний щем.
І ми на той листочок схожі,
Назустріч мріям летимо.
Гармати б'ють щодня ворожі,
А ми обходимо те зло.
Ми маємо дорожні карти
І парасолі й сірники.
Від суму нас рятують жарти,
Які вигадуємо ми.
Тож ворогу хай тільки сниться,
Наша оселя і земля.
Біжить по склу жваво водиця,
Осінь сумує, та не я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2026
автор: Grace