Де ж та хоробрість, як листя зеленаве
Вночі і в днину випиналося з бруньок.
Коли із ніжністю пестили яскраві
Земні світила — несли силу в дарунок.
Весняний щебет пробуджував природу,
Птахи завзято ховалися за листям,
Красу оцінюючи й теплу погоду,
І ранок уквітчався під небом чистим.
Вже й літній час — у блакиті плеснув хмари,
То здаля білі, то сірі, немов шифон.
У світлих краплях тепло, ласкавість й чари
Летять з любов’ю до землиці в унісон.
Пишалось листя під миготіння зірок,
Ніч шепотіла звабливу колискову.
Де глянь довкола ніби сплетений вінок
Із пліч ронило срібло в траву шовкову.
Назустріч сонцю із блиском вигравало,
Відчувши радість — гомоніло з вітерцем,
Інколи репом, шепочучи, співало.
Піднявши настрій всій окрузі під вінець.
Той час минув, в полоні осені дріма,
Жупан барвистий сховала прохолода.
Душа листочків сподівалася дарма,
Що все життя — немов казка в насолоді.
Та відлік стрілок спинивсь у осінній млі,
В її обіймах тепло вічне уві сні.
04 11.2026 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2026
автор: Ніна Незламна