Вітре осінній,тихіше!
Ти не тривож темноту!
Стільки всього переживши,
Я по доріжках іду.
Я цю не кликала осінь,
Але вона все ж прийшла,
З нами залишилась досі,
Як сирота без тепла,
І все стає чорним й сірим,
Довго чекати до барв,
Небо здається немилим,
Чорним,густим,наче мавр,
Сонечка мало! Так мало!
Тільки на мить є воно,
Тільки ж було і пропало,
Наче міраж у вікно.
Вітре осінній,тихіше!
Ти розігнав всі думки!
Добре,лети ще сильніше,
Там,де волинські струмки
Тихо з тобою шепочуть
Про всі печалі землі,
Наче розмити їх хочуть,
Але для цього малі.
Не вистачає їм сили,
Щоб потопити біду,
То ж поможи,легкокрилий,
Дам їм ти силу свою.
Завтра прийде потепління,
Сонечко гляне з-за хмар,
А з ним -якесь розуміння,
Що завершився кошмар.
Люди живуть і працюють,
Мирно,щасливо,без сліз,
І в укриття не прямують...
Намалювала ескіз...
09.11.2026 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071897
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2026
автор: Руслана Сапронова