Туман-філософ
у білій
лляній туніці
під сірою
вовняною або́ллою
зі срібною,
мов зірка,
фі́булою на плечі,
як на престолі
Трьох Царств —
сидить
на камінці
під всохлою
кривою,
покрученою бурями,
вербою...
у непорушній річці,
в її
замуленому руслі
давно немає течії
Туман-філософ
у роздумах занурено блука —
не тут, де берег цей,
де ця ріка,
а десь,
де сонцем випалені
білі
скелі
у єменській
чи оманській напівпустелі,
де над гранітним каменем
дрібно зернистим,
що вміє струшувати з себе,
запускати,
як чорний кіт,
холодні іскри —
зблиски —
відбиті світлові сліди,
що розсипають
спресовані
між зернами граніту крихти
кварцу і слюди
граніт іскристий
що ріс у глибині
під колосальним тиском —
у щільності своїй
повільно
— слово за століття —
мислить:
заким подумає
коротке слово «я...» —
встигне верба засохнути
і зупинитись течія...
«є...» —
сам за собою
неспішності
граніт-мислитель
не помічає:
лежить, мовчить
і думає
не відгукнеться
серце кам’яне —
верба над ним
рипить суха
чи засухами змучена
босвелія сакральна —
криве, покручене
мов з роду ревматичне,
дерево Ла́данне,
бо притулилось мешкати,
де для живого
природою покладена межа:
просотуючи
тонкі корінці,
наче судомні пальці,
чіпляється
жагою до життя
за голі
скелі —
майже
позбавлені вологи,
але
людська нажива хижа
не знає меж —
і скелі навісні
для зиску —
не пересторога:
жадібні люди,
як темні
тіні,
збираються з ножами
й по стіні —
точити кров босвелії
сакральної
густу,
щоб продавати —
за золото дорожчі —
аромати
...гроші-
гроші...
Босвелія —
незламна вірність Духу
життя
вразливого —
і є
саме ота алхімія,
що кров густу її
на вишуканий
аромат душі,
приємний Богу,
трансформує...
перетворю-є
ароматичні
білі
ладану дими —
це молитви без слів
великомучениць наскельних:
босвелії
на скелях —
це часто
— ми...
під сірими
аболлами...
08.12.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071875
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2026
автор: Валя Савелюк