Сьогодні ходив під куполом Вінграновського :
Микола Степанович усе ще сіє ліс у синьому небі *
і сни в синьому морі, розгойдавши мене як билину
до запаморочення...
Гойдав чимдуж підкорювач душ листоношу
листків хаотичних !
Відчув себе на кораблі тієї історії 1965-го, що пливе
крізь недовершені весни в урочисте літо 1991-го...
Потім - зима 2022-го..
В дорозі - дорога тверда, ті самі весла
з дубового костура...
І Сонце плете моноліт жовто - небесний...
Такий природний мов саме життя.
Хоча з 2014-го дедалі більше тускніло...
Та раптом воно впало десь біля Києва
від пострілу ракет балістичних
темних сил злої московії...
Люди підбігли до нього : заледве оживили,
робили "штучне дихання", перебинтували...
Відвезли терміново до воєнного шпиталю...
Там вдало прооперували...
Й на цей важкий час самі стали промінням,
що сіють Свободу синьому небу, синьому морю...
* Відомий вірш Миколи Вінграновського "У синьому небі я висіяв ліс". Написаний у 1965 році.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071872
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2026
автор: Мандрівник