Сонце


Огорта  мене  проміння
Сонячне  і  гріє,
І  душа  радіє.
Що  за  диво  це  створіння  –

Сонце  ясне,  золотеє!
З  ним  усе  квітує
Й  серденько  чарує
І  тваринне,  і  людськеє,

Бо  йому  усі  радіють  –
І  тварини,  й  люди
В  світі  цім  усюди.
Світлі  почування  сіють

В  душі  та  серденька
Промені  яснíї,
Світлі,  золотії
І  голублять,  наче  ненька

Немовля,  ласкаво,
Ніжно,  чарівливо.
Сонячнеє  диво
Сяє  так  яскраво,

Що  я  жмурю  очі,
Весело  сміюся,
Сонцю  віддаюся
Повністю.  Щомочі

Сонце  обіймаю
Усіма  думками
Так,  немов  руками,
І  цим  виражаю

Я  любов  до  нього  
Світлую,  палкую.
Я  люблю  й  ціную
Сонце  –  золотого

Друга,  що  палає,  
Сяє,  яскравіє
Лагідно  так  гріє,
Ніжить,  обіймає.                                                    



Євген  Ковальчук,  27.  06.  2022

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2026
автор: Євген Ковальчук