Моя ти, осене

Моя  ти,  осене,  залюблена  у  позолоту,
Чудуюся  твоїм  творінням  незрівняним  день  при  дні.
Скидаєш  листя,  гіллям  прикриваєш  голу  цноту,
Тремтиш  на  вітрові  годинами,  що,  часто,  дощові.

Коли  ховають  хмари  темно-сірі  в  небі  сонце,
Крізь  товщу  пелени  не  пробивається  ні  промінець.
Стоять  заплакані  тоді  в  будинку  геть  віконця,
Лину  я  думкою  за  горизонт  безмежжя  навпростець.

У  світ  невидимий,  малює  де  лишень  уява,
У  світ,  тепла  що  повний,  ласки  та  усіх  земних  щедрот.
Кружляє  в  танці  люд,  на  серці  гарна  бо  забава,
Вальсуючи,  виводить  тіло  легко  новий  поворот.

06.11.26
світлина:Валентина  Ланевич

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2026
автор: Валентина Ланевич