МОВЧКИ ПРО ТЕБЕ


Мовчки,  без  слів,  все  і  так  зрозуміло,
Часто  мовчання  сильніше  за  крик…
Я  сто  разів  з  рим  сплітав  твоє  тіло,  
І  визнаю,  що  до  цього  вже  звик.

В  тиші,  коли  чути  стукіт  лиш  серця,
Пам’ять  реальністю  ніби  стає,
Крізь  час  і  відстань  у  дім  мій  проб’ється,
Твій  поцілунок,  торкнувшись  мене.

Так,  як  колись,  коли  спрага  кохання
Мучила  душу  удень  і  вночі…
Згадую  ввечері,  думаю  зрання,
Ось  і  описую  риси  твої.

Як  пояснити,  щоб  вірила  слову?
Як  розказати  аби  знала  ти,
Бог  відбирає  в  закоханих  мову,
Тож  почуття  зберігають  листи.

Мовчки  римую  про  пальці  тендітні,
Їх  цілувати  любив  я  найбільш,
Знаю,  що  часто  думки  мої  грішні,
Можуть  зробити  надпристрасним  вірш.

Пам’ять  малює  тебе…Так,  як  хоче,
Знаю,  насправді  ти  інша  тепер,
Але  рука  ідеально  знов  строчить,
Ніби  була  ти  найкраща  модель.

Знаєш,  чому  у  цій  тиші  байдужій
Гостре  перо  кровоточить  рядком?
Бо  тіло  в  пам’яті,  а  наші  душі,
Збиті,  мов  дошки  цвяхами,  разом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2026
автор: Ярослав Ланьо