Витівки зими

Сьогодні  вранці  бачила  дівчатко.
Воно  сміялось,  наче  сніг  хрумтів.
Та  зачекай,  я  спробую  спочатку,
Так  от,  годую  просом  горобців,

​А  тут  вона,  біленька,  наче  хмарка,
Розпатлане  волоссячко  в  снігу.
Вже  листопад,  а  їй  неначе  жарко,
І  якось  я  в  ній  зиму  впізнаю.

​Якісь  великі  валянки  на  ніжках,
Смугасті  гетри  та  смугастий  шарф.
Такою  не  малюють  зиму  в  книжках,
А  ще  в  руках  вона  несе  флояр.

​Заграє  —  тротуар  засяє  льодом,
І  перехожі  йдуть,  як  ті  качки.
Зима  сміється  тим  людським  пригодам  —
Адже  на  шпильках  ходять  жіночки!

​А  потім  пензлик  вмочить  в  білу  фарбу
І  розмалює  вікна  і  кота,
І  пса  чужого...  Бачили  нахабу?
А  в  неї  вже  і  витівка  нова.

​Комусь  за  комір  сипне  снігу-пуху,
А  з  когось  зірве  шапку  вітерцем.
Ну  а  сама  —  зі  сміхом  геть  щодуху,
Розмахуючи  срібним  прапорцем...

​Мабуть,  пішла,  бо  ще  не  час,  ще  рано.
Іще  не  грудень  за  календарем.
Ще  листопад...  Я  п'ю  американо,
Милуючись  осіннім  Ірпенем.
6.11.26

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2026
автор: Наталі Рибальська