Немов цвяхи, заб’ю слова
У історичне ложе,
Негоже волю віддавать,
Орду все ж переможем!
А ми ідем, таки ідем,
І несемо свій біль до раю,
З руїн життя нове зведем
У українськім краї.
Немов тавро, той біль несем,
Що виріс в душах наших,
І вірим, воленьку спасем –
Не піддамося раші.
Крізь плин розбурханих століть
Долаємо дорогу.
Навколо ж – збайдужілий світ –
Мізерна допомога.
Але нас не перемогти,
Бо волі не здамо ми.
Із нами сам Господь святий,
І ми – у себе вдома.
–Ти чуєш, світе, цю ходу,
Яку не перервати,
Повернем в болота орду,
А з ними й зраду-вату.
Нехай біснують вороги,
Підступні та спесиві,
І воля, й мир – нам до снаги,
Для цього маєм силу!
22.10.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2026
автор: Ганна Верес