Поговоривши з півгодини, хлопці пішли. Над лавочкою ще вився стійкий запах сигаретного диму, але Сашко й Уляна нарешті лишилися вдвох. Незабаром густе й солодке повітря серпневого вечора, що пробивалося крізь липові крони, поступово витіснило залишки нікотинового шлейфу. Це місце знову належала тільки їм.
Вечір швидко згасав, лишаючи по собі прохолоду й усвідомлення, що цей складний день нарешті добіг кінця. Прощання вийшло тихим і напрочуд ніжним — без зайвих слів, але з довгими, міцними обіймами, у яких Сашко ніби намагався втримати те тепло, що весь час захищало його від чужої зверхності. Вони домовилися зустрітися завтра і пройтися лісом — тими місцями, де замість чужих хвалькуватих розмов про гроші співають птахи, а замість їдкого диму пахне хвоєю та спокоєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2026
автор: Ростислав Сердешний