*****
Я прощаюся з думками,
Також почуттями
Темними, які часами
Маю. До нестями
Світлі думи й почування
Я люблю, кохаю.
Доки не мине остання
Мить моя, бажаю
Їх я мати, відчувати
Кожну неповторну
Мить життя, що дала мати,
В мить цю чудотворну.
Їх запрошую, впускаю
В голову та душу,
Мов у дім, бо я бажаю
Щиро, також мушу
З ними бути, щоб відчути
Неймовірне диво
Світу і життя, збагнути
Їхній сенс. Можливо?
Так, можливо. Лиш відкрити
Слід і розум, й душу,
Світло мудрості впустити.
Це зробити мушу
Я і кожен з нас в цім світі,
Доки серце б’ється
Взимку, навесні і вліті,
Й восени. Дається
Лиш одне ж життя на ньому
Нам й воно минає,
І мине колись. Усьому
Є кінець. Всяк знає.
Тож життя ми цінувати
Все повинні, люди, –
Як належить проживати
Завжди та усюди.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2026
автор: Євген Ковальчук