Комікси

Листя,  що  впало  на  стежку,  до  сірого  стовчене.
Краплі  намистом  на  чорному  -  срібло  на  оніксі.
Та  несподівано    і  кольористо  тріпоче  на
Мокрій  обочині  клапоть  обірваний  з  коміксів.

Берег.  Метелик.  Малюк  і  рука,  певно,  таткова,
Міцно  тримає,  а  з  нею  так  просто  і  затишно.
Там  не  диміло,  не  вило,  не  било  й  не  бахкало.
Тепла    картинка    тримає  минулого  залишок.

Річка  хвиляста  несе  попід  берегом    човники.
Що  було  далі?  Куди  попливуть  подорожники?  
Милий  малюче  із  комікса,  де  скільки  чорної
Фарби  набралося?  З  білою  туби  порожні.

Зламане  гілля,  відболені  душі,  запечені
Горем  слова,  що  як  онікси,  зжурено  падають.
Вітер  листок  перекинув.  Читається  речення:
"Дмитрик  із  татом  рушають  за  білою  фарбою".

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2026
автор: Горова Л.