В дні прекрасні літні ці
Сонце простягає
З неба руки-промінці
Й міцно обіймає
Ними усього мене,
Ніжить, зігріває
Й цим же щастя чарівне
В серці викликає,
А також в душі. Мов квіт,
Я весь розцвітаю
На цей цілий білий світ,
Що не має краю.
Як же я люблю тебе,
Сонце, милий друже,
Як життя, світ і себе, –
Вельми, конче, дуже,
Надзвичайно! Джерело
Щастя неземного –
Лагідне твоє тепло,
Що мене усьóго
Укриває, огорта
Й ніжно зігріває,
І душа мов розквіта,
Серденько співає
Дзвінко, ніби соловей,
Радісно, неначе
Хор малесеньких дітей.
А без тебе плаче
Лиш душа і серце вкрай,
Сльози ллють гіркії.
Тож сіяй і зігрівай,
Й почуття сумнії
І, мов камені, важкі
Думи всі розтануть,
Наче сніг, і лиш легкі,
Світлі, добрі встануть.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2026
автор: Євген Ковальчук